Цифровий архів фольклору

Із-за гори та й вітер повіває,
Мати же дочку же, ой, про життя пита(є).

Вона мати, ой, про життя питає,
Спитай, мати же, ой, сірого вутя(ти).

Спитай, мати, ой, сірого й вутяти,
Сіре же вутя же, ой, на морі ночу(є).

Сіре вутя, ой, на морі ночує,
Воно же моє же ой, все горечко чу(є).

(Перве горе – свекруха лиха,
Друге горе – дитина мала,
Третє горе - мой милий ревнивий,
Їде у поле орати,
Бере мене волів поганяти.
Ой соб, воли, цабе, сірі, ой цабе, половії,

.....).

Як поїхав Саврадим у поле орати,
Його жінка Саврадимка у шинок гуляти. (двічі)

Гуляла, гуляла, трохи підпилася,
Наварила борщу, каші, в поле потряслася. (двічі)

Ходила, блудила, милого шукала,
Подивись, Саврадим, яка жінка стала. (двічі)

Та й не знав Саврадим, як жінку учити,
Запрягає в борону, їде волочити. (двічі)

Випрягає з борони, запрягає в рало,
Гей, цоб, моя мила, ще й додому рано. (двічі)

Випрягає з рала, запрягає у біду,
Гей, цоб, моя мила, я й додому поїду. (двічі)

Приїжджає до двора, в воротях калюжа,
Розсердилась чорнобрива та й на свого мужа.
Ізлізла на піч, сказала: «Недужа!» (двічі)

Ой вставай, мила, привіз тобі меду,
Цур тобі, Саврадим, голову не зведу!

Ой вставай мила, привіз я дубину,
Не товсту, не тонку, та й на твою спину.

Ой встала мила, та як не лежала,
Обняла Саврадима, ще й поцилувала. (двічі)

Бодай та дубина повік не родила,
Вона ж мене, молодую. та й оздоровила! (двічі)

Мене мати, як зоря. рано заміж віддала,
Мене батько, як світ, завʼязав мені світ. - двічі.

У велику сімʼю та в чужую сторону - двічі.

А в великій сімʼї довго звечерять сидять.
А мене, молоду, посилають по воду.

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, зоря, рано заміж оддала.

В мене ж мати, зоря, рано заміж оддала,
У велику сімʼю, й у далеку сторону.

У велику сімʼю, й у далеку сторону,
А велика сімʼя вся вечеряти сіда.

А велика сімня вся вечеряти сіда,
А мене же, молоду, посилають по воду.

Вітер віє, вітер віє, вітер повіває,
Мати дочку, мати дочку про життя питає.

Спитай, мати, спитай, мати, сірого вутяти,
Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває.

Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває,
Воно ж моє, воно ж моє все горечко знає. (двічі)

Перве горе, перве горе – свекруха лихая,
Друге горе, друге горе – дитина (малая).

– Брати мої, брати мої, брати-соловей(ки),
Прибувайте ви до мене хоч щонеділень(ки).

– Ой раді б ми прибувати, та ти убогая,
– Хоть я й убогая, хоть я й убогая, аби не гордая.

Хліба, соли роздобуду та й вас наго(дую),
Горілочки розгадаю, з вами погу(ляю).

Із-за гори та й із-за гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й питає.

Мати дочку та й мати дочку ой про життя питає,
Та спитай мати ой сірого й вутяти.

Спитай мати та спитай мати ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя ой по морю плаває.

Сіре вутя та й сіре вутя ой по морю плаває,
Та й воно ж моє ой все горечко знає.

Воно ж моє та й воно ж моє ой все горечко знає,
Ой перве горе ой дитина малая.

Перве горе ой перве горе ой дитина малая,
А друге горе ой сама молодая.

Друге горе та й друге горе ой сама молодая,
А третє горе ой свекруха лихая.

Третє горе та й третє горе ой свекруха лихая,
А четверте горе ой мій милий ревнивий.

Четверте горе та й четверте горе ой мій милий ревнивий,
Та як поїде ой у поле орати.

Як поїде та як поїде ой у поле орати,
Та й мене бере та й воли ж поганяти.

Мене бере та й мене бере ой воли поганяти,
Ой цабе, воли, та й сірі ж половії!

Цабе, воли, та й цабе, воли, ой сірі ж половії,
Ой пройшли мої та й літа й молодії.

В суботу пізненько, в неділю раненько
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то ж плакала мати,
Вона ж виряжала сина й у солда(ти). (двічі)

«Іди ж, іди, синку, іди, не барися,
На третій годочок назад поверни(ся). (двічі)

Я ж думала, сину, восени женити,
А ти ж їдеш, сину, в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, синку, невісточку брати,
А ти ж їдеш, синку, з врагом воюва(ти)». (двічі)

Тече річечка невеличечка, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу.

Як віддавала, наказувала в гості не ходити,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другий, третій не зтерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла.

Гаєм летіла, гілля ламала сизими крилами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в гай та й сіла на край, та й стала кувати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати.

Дозволь, матінько, дозволь рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити.

Не дозволю я тобі, синку мій, цю зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити.

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Ой з-за гори та й вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й пита(є).

Спитай, мати, ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя та й на морі ночу(є).

Сіре вутя та й на морі ночує,
Ой воно ж моє та й все горечко чу(є).

Тече річечка,тече бистрая, схочу, перескочу,
Віддай же мене, ой, моя матінко, за кого я схочу.

Віддавала, приказувала в гостях не бувати,
А як вернешся, ой, моя донечко, то вижену з хати.

Жила годичок, жила другенький, третій не стерпіла,
Перетворилась ой в сиву зозулю, к дому прилетіла.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат ой в сінях на дверях ружжо заряжає.

(Дозволь, матінко, дозволь, рідная, ту зозулю вбити,
Бо вона кує і розказує, як жить на чужині.

Н е дозволю я ту зозулю вбить, що в нас на калині,
Бо тяжке, гірке сирітське життя в нашої дитини.)

Вітер віє, ой, вітер повіває,
Ой, мати ж дочку, ой, про життя пи(тає).

Мати дочку, ой, про життя, ой, питає,
Ой, спитай мати, ой, сірого ву(тяти).

Спитай, мати, ой, сірого, ой, вутяти,
Ой, сіре ж вутя ж, ой, по морю пла(ває).

Сіре вутя, ой, по морю, ой, плаває,
Ой, воно ж моє, ой, все горечко знає.

Воно ж моє, ой, все горечко знає,
Ой, первеє горе – ой, дитина ма(лая).

(Друге горе – свекруха лихая,
Третє горе – мой милий ревнивий,
Сам поїхав у поле орати,
Мене заставив волів поганяти.
Гей, ви, воли сірі, половії,
Осталися мої літа молодії).

Ой кумушки, вы голубушки, напоили ж вы меня,
Е, ох лёли, да лелёшаньки ж , напоили ж вы меня,

Под сосоною зеляною положили спать меня,
Е,ох лёли, да лелёшаньки, положили спать меня,

Сосёнушка моя зеляная, не шатайся надо мной,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, не шатайся надо мной.

Не шатайся надо мной, не шатайся надо мной,
над моею головой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, над моею головой.

Родимой мой, сударь-батюшка, не наругайся надо мной,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, не наругайся надо мной.

Будеш ругать, будешь бить, буду больша любить,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, буду больша любить.

Буду больша любить, буду больша любить,
Во царёв шинок ходить,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, во царёв шинок ходить.

Во царёв шинок ходить, целовальничков любить,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, целовальничков любить.

Целовальничек ти мой, раздушочек дорогой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, раздушочек дорогой.

Раздушочек дорогой, раздушочек дорогой,
Давяди Доню домой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, давяди Доню домой.

Давяди Доню домой, Давяди Доню домой,
До горенки ж до новой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, до горенки до новой.

Зацветала вишенья й алыми ж да цветами,
Ох ляли лё-, ох и лёли, алыми же да цвета(ми).

Алыми да й усяками, да всё ж разным цветом,
Ох ляли лё-, ох и лёли, да всё ж разным цве(том).

Опадала вишенья, да все ж трёми да зарями,
Ох ляли лё-, ох и лёли, все ж трёми да заря(ми).

Было б табе сидеть в батюшки, всё же тихо да и смирно,
Ох ляли лё-, ох и лёли, всё же тихо да и смирно.

Золотыми ключиками, да в них звонко же да звонить,
Ох ляли лё-, ох и лёли, да в них звонко ж да звонить.

Мы ж табе да вот, Марьюшка, всю правду да сказали,
Ох ляли лё-, ох и лёли, всю ж правду да сказали.

Та прийшов соцкий до двора, некрутечків вибира,
Ей, гей, йо-хо-хо, та й некрутечків вибира.

Та й вибрав собі ж молодця, та нема ж неньки, ні отца.
Ей, гей, йо-хо-хо, та нема ж неньки, ні отца.

Та нема ж ненькі. ні отца, тільки ж одна сестриця,
Ей, гей, йо-хо-хо, тільки ж одна сестриця.

Та тільки ж одна сестриця, та й та плаче, журиться,
Ей, гей, йо-хо-хо, та й та плаче, журиться.

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.

Якось у неділю склались по рублю,
Щоб розвесилити душечку свою,
Випив стакан водки, ще й сирком загриз,
А потом в канаву нечистий заніс,
Випив стакан водки, ще й сирком загриз,
А потом в канаву нечистий заніс.

Устаю я вранці же- голова болить,
А у тій горлянці наче що стримить,
А в кармані тихо, як у тім раю,
Нічим похмелити душечку свою,
А в кармані тихо, як у тім раю,
Нічим похмелити душечку свою.

(Що ж мені робити, що ж мені казать?
До получки довго нічого кусать.

Ой горло, ти, горло, яке ти без дна,
Ой скажи спасибі, що дітей нема.

Покинула мати, а жінка втекла,
А не дуже довго ще краща прийшла.

Думала навчити, як у світі жить,
Що я перестану та горілку пить.

Жінко моя мила, жінка дорога,
...бо каждий день по літру носи.

Чоловіче милий, чоловіче мій,
Не буду горілку я тобі носить.

Лучче буду камінь на плечах носить,
Чим у одній хаті з п'яницею жить.)