Коваль, коваль, коваль, коваленко

Коваль, коваль, коваль, коваленко ж,
Чом не куєш желіза тонень(ко)?

Чом не куєш желіза тоненько ж,
Чи й у тебе желіза нема?

Чи й у тебе желіза немає,
Чи й у тебе сталі не хвата?

Єсть у мене желіза вдоволі ж,
Єсть у мене дівка до любо(ві).

Вона мені горя наробила ж,
Що звечора й постіль постели(ла).

Що й звечора постіль постелила ж,
А з півночі сина спороди(ла).

А з півночі сина спородила,
На світанку в криницю зноси(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу ж,
Щоб криниця й до дна вимерзла.

Ой дай, Боже, снігу та морозу ж,
Щоб замело й стежки та доро(жки).

Щоб замело стежки та дорожки ж,
Щоб не взнали прокляті воро(жки).

Щоб не взнали, куди я ходила ж,
Щоб не взнали, кого я й носи(ла).

Ой ковалю, коваль, коваленку. (двічі)

Чом не куєш рано-пораненько? (двічі)

Чи й у тебе жиліза немає? (двічі)

Єсть у мене жиліза доволі. (двічі)

Єсть у мене дівка до любови. (двічі)

(Вона ж мені слави наробила.

Вона мені дитя породила,
А співночі в криниці втопила.
Пошли, Боже, снігу і морозу,
Щоб не знали сусіди й вороги,
Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила.
Я ж любила козацького сина,
Я ж думала, що він син козацький,
А він, сукин син, циганський.)

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не встаєш рано-пораненько?

Чом не встаєш рано-пораненько,
Чом не куєш желізо тоненько?

Чи й у тебе сталі не хватає,
Чи у тебе дівчини немає?

Єсть у мене сталі удоволі,
Єсть у мене дівка й до любові.

Вона ж мені горя наробила,
Із вечора постіль постелила.

Із вечора постіль постелила,
Опівночі сина спородила.

Опівночі сина спородила,
До схід сонця в криниці втопила.

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб криниця до дна вимерзала.

Щоб криниця до дна вимерзала,
Щоб дитина та й не виринала.

Ой ти коваль, коваль-коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Ой чи в тебе жаліза немає,
Ой чи в тебе сталі нехватає?

Єсть у мене жалізо й станина,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Которая слави наробила.

Шо звечора дитину родила,
Опівночі в криницю носила.

Опівночі в криницю носила,
А досвіту з вітром говорила.

Ой ви вітри, холодни й буйниї,
Да занесіть всі стежки-доріжки.

Да занесіть всі стежки-дороги,
Шоб не знали сусіди-вороги.

Шоб не знали, куди я ходила,
Шоб не знали, кого я носила.

Ой пішов я до дівчини на пораду в сад:
«Люблю тебе щирим серцем, так не можу взять!»(двічі)

«Бо не велять батько й мати тебе, й бідну, брать,
Посилають на Вкраїну багачку шукать!» (двічі)

«Ой, об’їхав усі села і всі города,
Та й не знайшов краще тебе, як ти, сирота.» (двічі)

А в неділю, рано-вранці всі дзвони ревуть,
Молодую дівчиноньку до гроба ж несуть. (двічі)

Молодую дівчиноньку й до гроба ж несуть,
Молодого козаченька під руки ведуть. (двічі)

«Розступіться, добрі люди, дайте мені стать,
Хоч неживу поцілую, бо будуть ховать.» (двічі)

Опустили труну в яму, стали загортать,
Молодого козаченька стали одливать. (двічі)

Іде козак дорогою й спотикається,
Стоїть батько у воротіх, насміхається. (двічі)

Стоїть батько у воротіх, насміхається:
«За ким, за ким, мій синочку, побиваєшся?» (двічі)

"Ой, бодай же, старий батьку, віку не дожив,
Як ти мене з дівчиною навік розлучив!" (двічі)

Затоплю я нову хату сирими дровами,
Тяжко-важко в світі жити поміж ворога(ми). (двічі)

А мій мілій чорнобривій до другої ходе,
Вона йому направляє: «Заріж свою жі(нку)!» (двічі)

Як приходе він додому, став ножі точити,
Його жінка, як голубка, до його проси(ти). (двічі)

«Ой ти, милій, голуб сивій, підожди годину,
Поки візьму погодую малую дити(ну)!» (двічі)

«Ой не буду я годити ні одну хвилину,
Тоді будеш годувати, як в землі лежа(ти)!» (двічі)

А сусіди, добрі люди, дали неньці знати,
«Іди, ненько, йди, старенька, дочку й наряжа(ти)!» (двічі)

«Ой ти доню, моя доню, шо ж ти наробила?
Шо ти своїх малих діток та й посироти(ла)!» (двічі)

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, шо жонатих лю(бе)!» (двічі)

Де ж та нивка колосиста, шо нас прогодує?
Де ж той батько, де ж та мати, зодягне, зобу(є)?
Де ж той батько, де ж та ненька, зодягне, зобу(є)?

На калині, на малині,
Колихала ой та й Марусина свого сина. (двічі)

Колихала, промовляла,
Кругом неї ой та й рута-мята призавʼяла. (двічі)

Призавʼяла, ще й призасохла,
Він уїхав, ой та й мене бросив, я й осталась. (двічі)

Я й осталась, не журюся,
Єсть у мене ой та й кущ калини, прихилюся. (двічі)

Єсть у мене ой та й кущ калини,
Єсть у мене ой та й батько й мати, похвалюся. (двічі)