О​й орьол, ти й орьол

Ой, орьол, ти орьол, ти таваришу мой,
Ти лєтаєш високо, ти биваєш далєко. (двічі)

Ти лєтаєш високо, ти биваєш далєко,
Чи не був(и) ти, орьол, над моєю (й) стороной. (двічі)

Чи не був ти, орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя (й) дєточка за мной? (двічі)

Вона журиться ще й печалиться,
За тобою, козаком, побивається. (двічі)

Ой орьол, ти й орьол, сизокрилий орьол,
Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой? (двічі)

Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой,
Ой чи бачив ой ту дівчину, котра журиться за мной? (двічі)

Котра журиться, ще й печалиться,
І за мною, серденям, побивається. (двічі)

В мене батько, як цвіт, зав'язав мені мені світ,
А матуся, як зоря, та й рано заміж оддала. (двічі).

Рано заміж оддала,
У великую сім'ю та й у чужую сторону. (двічі)

(А велика сім'я вся вечерять сіда,
А мене молоду посилають по воду.

А я по воду йшла, усміхалася,
А з водою ішла, прислухалася.)

Щось у хаті гомонить, мати сину говорить:
"Чом горілочки не п'єш, чом ти жіночки не б'єш?" (двічі)

(Як горілочки пить, то головка болить.
Нащо жіночку бить? вона вміє все робить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить.)

Ой орьол, ти й орьол, ти товариш мой родной,
Ти літаєш високо, ой ти биваєш далєко.

Ти літаєш високо, ти буваєш далєко,
Чи не був ти й орьол, над моєю стороной?

Чи не був ти й орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя діточка за мной?

Чи не журиться моя діточка за мной,
Вона журиться ще й печалиться.

Вона журиться ще й печалиться,
За тобою, козаком, побивається.

Ой орьол, ти, орьол, ти товаришу мой,
Чи літав ти, орьол, на Вкраїнушку домой? (двічі)

Чи летав ти, орьол, на Вкраїнушку домой,
Чи не бачив дівчиноньку, чи не журиться за мной? (двічі)

Вона журиться ше й пєчалиться,
За тобою, козаком, побивається! (двічі)

Ой орьол, ти й орьол, ти товаришу мой,
Ти літаєш високо, ти биваєш далєко.

Ти літаєш високо, ти биваєш далєко,
Чи не був ти, орьол, над моєю стороной?

Соловєй ти мой, скучной, скучной, невесьол,
Ой головку й повєсіл, зьорна не клюйош.

Клювал би я ж зьорна, так волюшкі ж нєт,
Ой співал би я пєсню, так голосу нєт.

Співал би ж я пєсню, так голосу ж нєт,
Ой стєпі та й байкали ссушили мєня.

Стєпі та й байкали ссушили ж мєня,
Ой молода дєвчонка в саду гуляла.

Молода дєвчонка в саду гуляла,
Гуляла, гуляла, сдєлалась больна.

Ти й орьол, ти й орьол, ти товаришу мой,
Ти літаєш високо, ти биваєш далєко. (двічі)

Ти літаєш високо, ти биваєш далєко,
Чи не був ти й, орьол, над моєю стороной? (двічі)

Чи не був ти й, орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя дєточка за мной? (двічі)

Вона журиться ше й печалиться,
За тобою, козаком, побивається. (двічі)

Дозволь же мені, моя матінко, з милим поєднатись,
Будемо тебе на старості літ удвох доглядати.

“Не позволю я, за козака йти, він тобі не рівня,
Крім коня нема в нього нічого, ти ж в мене не бідна.”

Не послухалась, тая дівчина, за козака вийшла,
Мати гнівалась на свою дочку, не благословила.

Як оддавала, приказувала в гостях не бувати.
“А як прибудеш, моя донечко, то вижену з хати.”

Терпіла я год, терпіла я два, третій не стерпіла,
Перетворилась сивой зозулей − додому летіла.

Та й прилетіла до матінки в сад, сіла на калині,
Та й стала кувать, ще й розказувать, як жить на чужині.

Ой злети, злети, сива зозуле, та й сядь на помості,
То ж не зозуля − рідна донечка завітала в гості.

Туман поле покриває,
Ай туман поле та все покриває,
Ой сиз голубонько літає.

Сиз голубонько літає,
А він літає та все буркотає,
Ай усе крилечками блудить.

Та все крилечками блудить,
Ай тяжко-важко ой та на серденьку,
Ой ой хто кого ой вірно любить.

(Кого вірно любить,
Ай по-під мостом та все трава ростом,
Щука риба лина гонить.

А то ж риба, то не щука,
То з милим дружком розлука.

Розлучила нас неволя,
Чужадальная сторона.)

Сидів голуб на берьозі,
А мой милой на конє,
Ой помер, помер мой мильонок,
В чужой, дальньой сторонє.

В чужой дальньой сторонє, ох,
Не журися же, моя мила,
Не здихай так тяжело.

Не здихай так тяжело,
Ох і як же тобі дружка й жалко,
Забувай січас його.

Забувай січас його,
Ох і я дружка не забуду,
Пока скроються мої глаза.

Пока скроються ж мої глаза,
Ох і серце кров'ю же оболлється,
Грудь сов'яне ж як трава.

Грудь сов'яне й як трава,
Грудь сов'яне ж, ще й посохне,
Не розцвєтєт нєкогда.

Не розцвєтєт нєкогда,
Ох і я по кладвищі гуляла,
Не боялася ж нічєго.

Не боялася нічєго,
Ох і а чого мнє здєсь бояться,
Здєсь мой милой схороньон.

Здєсь мой милой схороньон,
Ох і на йом памятнік тяжолой,
В дев’яносто ж сємь пудов.
(Ще й облито серебром.)

В дев’яносто ж сємь пудов,
…