Цифровий архів фольклору

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, зоря, рано заміж оддала.

В мене ж мати, зоря, рано заміж оддала,
У велику сімʼю, й у далеку сторону.

У велику сімʼю, й у далеку сторону,
А велика сімʼя вся вечеряти сіда.

А велика сімня вся вечеряти сіда,
А мене же, молоду, посилають по воду.

Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороно(ньку). (двічі)

А в чужій же сторононьці ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове(йко). (двічі)

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й ста-, та й стала жури(ться). (двічі)

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

Ой давно-давно я в батька була,
Вже ж та стежечка та й терном заросла.

Ой терном, глодом, ще й шипшиною,
Я в батька була же ще й дівчиною.

Я в батька була, як рожа цвіла,
Свекруха стала, як рожа в'яла.

Ой лечу, лечу через Гадячу,
Десь сяду - впаду же, в батенька в саду.

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чи й у тебе жиліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене жилізо і сталі,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Вона ж мені слави наробила.

Вона ж мені слави наробила,
Опівночі дитя породила.

Із півночі сина породила,
До схід сонця в море й утопила.

Мене мати, як зоря. рано заміж віддала,
Мене батько, як світ, завʼязав мені світ. - двічі.

У велику сімʼю та в чужую сторону - двічі.

А в великій сімʼї довго звечерять сидять.
А мене, молоду, посилають по воду.

Як була у Насті нерідная мати,
Заставила Настю ой рушник вишивати.

Настя не зуміла, Настя не зуміла,
На руках зомліла, ой на нозі скипіла.

Як приїхав милий із Дону додому,
Питається милий: «Ой де діла Настину?».

Пішла Настусина, пішла Настусина,
пішла в степівщину жати пшеничину.

Батько в степівщину – нема Настусини,
Обняв головоньку, прийшов додомоньку:

«Ой мила ж ти, мила, чом несправедлива,
Чом правди не кажеш, де Настину діла?».

«Уже Настя дома, пішла у садочок,
Пішла у садочок рвати ягідочок».

Батько у садочок – нема Настусини,
Нема Настусини, застав сам …

Як поїхав Саврадим у поле орати,
Його жінка Саврадимка у шинок гуляти. (двічі)

Гуляла, гуляла, трохи підпилася,
Наварила борщу, каші, в поле потряслася. (двічі)

Ходила, блудила, милого шукала,
Подивись, Саврадим, яка жінка стала. (двічі)

Та й не знав Саврадим, як жінку учити,
Запрягає в борону, їде волочити. (двічі)

Випрягає з борони, запрягає в рало,
Гей, цоб, моя мила, ще й додому рано. (двічі)

Випрягає з рала, запрягає у біду,
Гей, цоб, моя мила, я й додому поїду. (двічі)

Приїжджає до двора, в воротях калюжа,
Розсердилась чорнобрива та й на свого мужа.
Ізлізла на піч, сказала: «Недужа!» (двічі)

Ой вставай, мила, привіз тобі меду,
Цур тобі, Саврадим, голову не зведу!

Ой вставай мила, привіз я дубину,
Не товсту, не тонку, та й на твою спину.

Ой встала мила, та як не лежала,
Обняла Саврадима, ще й поцилувала. (двічі)

Бодай та дубина повік не родила,
Вона ж мене, молодую. та й оздоровила! (двічі)

Із-за гори та й із-за гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й питає.

Мати дочку та й мати дочку ой про життя питає,
Та спитай мати ой сірого й вутяти.

Спитай мати та спитай мати ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя ой по морю плаває.

Сіре вутя та й сіре вутя ой по морю плаває,
Та й воно ж моє ой все горечко знає.

Воно ж моє та й воно ж моє ой все горечко знає,
Ой перве горе ой дитина малая.

Перве горе ой перве горе ой дитина малая,
А друге горе ой сама молодая.

Друге горе та й друге горе ой сама молодая,
А третє горе ой свекруха лихая.

Третє горе та й третє горе ой свекруха лихая,
А четверте горе ой мій милий ревнивий.

Четверте горе та й четверте горе ой мій милий ревнивий,
Та як поїде ой у поле орати.

Як поїде та як поїде ой у поле орати,
Та й мене бере та й воли ж поганяти.

Мене бере та й мене бере ой воли поганяти,
Ой цабе, воли, та й сірі ж половії!

Цабе, воли, та й цабе, воли, ой сірі ж половії,
Ой пройшли мої та й літа й молодії.

Ой гаю, мій гаю, гаю непроглядний,
Ой чом на тобі, гаю, ой листячка ой нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто письма пи(ше). (двічі)

Часто письма й пише, у письмах питає,
Ой чи привикла, сестро, ой у чужому кра(ї)? (двічі)

Не привикла, брате, треба й привикати,
А й у розкошах зросла, а й треба горе зна(ти). (двічі)

Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
Ой до броду по воду, ой до рідного ро(ду). (двічі)

Не пущу я, мила, до броду по воду,
А бо ти там розкажеш а й про свою незго(ду). (двічі)

(Як будуть питати, то буду мовчати,
Як обіллють сльози, то вийду я з хати.)

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.

– Брати мої, брати мої, брати-соловей(ки),
Прибувайте ви до мене хоч щонеділень(ки).

– Ой раді б ми прибувати, та ти убогая,
– Хоть я й убогая, хоть я й убогая, аби не гордая.

Хліба, соли роздобуду та й вас наго(дую),
Горілочки розгадаю, з вами погу(ляю).

В суботу пізненько, в неділю раненько
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то ж плакала мати,
Вона ж виряжала сина й у солда(ти). (двічі)

«Іди ж, іди, синку, іди, не барися,
На третій годочок назад поверни(ся). (двічі)

Я ж думала, сину, восени женити,
А ти ж їдеш, сину, в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, синку, невісточку брати,
А ти ж їдеш, синку, з врагом воюва(ти)». (двічі)

Ой кумушки, вы голубушки, напоили ж вы меня,
Е, ох лёли, да лелёшаньки ж , напоили ж вы меня,

Под сосоною зеляною положили спать меня,
Е,ох лёли, да лелёшаньки, положили спать меня,

Сосёнушка моя зеляная, не шатайся надо мной,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, не шатайся надо мной.

Не шатайся надо мной, не шатайся надо мной,
над моею головой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, над моею головой.

Родимой мой, сударь-батюшка, не наругайся надо мной,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, не наругайся надо мной.

Будеш ругать, будешь бить, буду больша любить,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, буду больша любить.

Буду больша любить, буду больша любить,
Во царёв шинок ходить,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, во царёв шинок ходить.

Во царёв шинок ходить, целовальничков любить,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, целовальничков любить.

Целовальничек ти мой, раздушочек дорогой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, раздушочек дорогой.

Раздушочек дорогой, раздушочек дорогой,
Давяди Доню домой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, давяди Доню домой.

Давяди Доню домой, Давяди Доню домой,
До горенки ж до новой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, до горенки до новой.

Зацветала вишенья й алыми ж да цветами,
Ох ляли лё-, ох и лёли, алыми же да цвета(ми).

Алыми да й усяками, да всё ж разным цветом,
Ох ляли лё-, ох и лёли, да всё ж разным цве(том).

Опадала вишенья, да все ж трёми да зарями,
Ох ляли лё-, ох и лёли, все ж трёми да заря(ми).

Было б табе сидеть в батюшки, всё же тихо да и смирно,
Ох ляли лё-, ох и лёли, всё же тихо да и смирно.

Золотыми ключиками, да в них звонко же да звонить,
Ох ляли лё-, ох и лёли, да в них звонко ж да звонить.

Мы ж табе да вот, Марьюшка, всю правду да сказали,
Ох ляли лё-, ох и лёли, всю ж правду да сказали.

Вітер віє, вітер віє, вітер повіває,
Мати дочку, мати дочку про життя питає.

Спитай, мати, спитай, мати, сірого вутяти,
Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває.

Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває,
Воно ж моє, воно ж моє все горечко знає. (двічі)

Перве горе, перве горе – свекруха лихая,
Друге горе, друге горе – дитина (малая).

Ой зав'яжи, ненько ж моя, чорним платком очі,
Та й поведи ж, та й утопи темненької но(чі).

Як вестимеш, ненько моя, не давай кричати,
Шоб не бігли сусідоньки мене ратува(ти).

Як вестимеш, ненько моя, станеш коло тину,
"Не дивуйтесь, сусідоньки, я свою й дити(ну)."

Ой на горі гречка (двічі)
Ой біло процвіта(є).

Ой біло процвітає (двічі)
А все просить-блага(є):

"Ой оддай мене, ненько, (двічі)
А в чужу дереве(ньку).

А в чужу деревеньку, (двічі)
А в велику сіме(йку).

Ой де високі хати, (двічі)
Ой де люди бага(ті).

Ой туди б я летіла, (двічі)
Ой де багато ді(ла).

Ділечко б робила, (двічі)
Ой свекрусі годи(ла).

Ой свекрусі годила. (двічі)
Часто в гості б ходи(ла)".

А вже місяць проходить, (двічі)
Дочка в гості не хо(дить).

А другий наступає, (двічі)
Дочки в гості нема(є).

"Ой запрягай, сину, (двічі)
Ой сивую коби(лу).

Та поїдем, сину, (двічі)
До дочки у го(сті).

Ой доїзжають до двору, (двічі)
Зять по двору хо(дить).

Зять по двору ходить, (двічі)
Ой сірі гуси го(нить).

Ой сірі гуси гонить, (двічі)
Ой білі ручки ло(мить).

"Ой зятю ж мій, зятю, (двічі)
А де ж моя дити(на).

А моя ж дитина, (двічі)
А твоя дружи(на)?"

"А що твоя дитина, (двічі)
А моя дружи(на).

Ой лежить в кімнаті (двічі)
На новій крова(ті).

А вже п'ята неділя, (двічі)
Як пила та ї(ла).

А третяя нічка, (двічі)
Не згасає сві(чка)".

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)

Ой орав мій миленький од льоду до льоду,
Та й виорав мій миленький облуг на квасо(лю).

Посадила квасоленьку та їду додому,
Заглянула у шиночок, а милий з кумо(ю).

Хіба ж тобі, кума моя, нема дома діла,
Шо ти з моїм чоловіком в шиночку засі(ла).

Приходжу я до дому, в мене в печі дрова,
Сюди-туди повернулась — вечеря гото(ва).

Насипала вечеряти, положила ложки,
Сама сіла вечеряти, поплакала тро(шки).