Digital archive of folklore

Чом ти не прийшов як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, ой чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

ー І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, ой бодай не зросла, сідельце сховала.

А старша сестра сідельце знайшла, коня осідлала,
Поїжджай, брате, до дівчиноньки, котра тебе ждала.

Тече річенька невеличенька, скочу-перескочу,
Віддай же мене, моя матінко, за кого я схочу.

Як піду я в ліс по дрова, назбираю лози,
Завів мене дурний розум на чу.., на чужу сторон(ку).

А в чужій же сторіноньці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа соловей(ко).

Ви не пойте, соловейки, всіма голосами,
Як я сяду та й заплачу дрібни.., дрібними сльоза(ми).

Ой гаю, мій гаю, та гаю зелененький,
Ой чом на тобі, гаю ж, ой листячка й нема?

Листячка немає та вітрець не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто ж пісьма пи(ше).

Що він пише, пише, а в пісьмах питає:
«Ой чи привикла, сестро ж, ой у чужому кра(ї)?».

«Ой хоч я не привикла, та треба й привикати,
Бо я в розкоші зросла, ой треба ж і горе знать».

«Пусти ж мене, милий, та до броду по воду,
Ой до броду по воду, ой одвідати ро(ду)».

«Не пущу й до броду, не пущу й до роду,
Бо ти все розкажеш ой про свою незго(ду)».

«Як будуть питати – я буду мовчати,
Як обіллють сльози, то я й вийду із хати». (двічі)

Із-за гори сонечко колісцем,
Обсій, матінко, овесцем,
Та й на наші кониченьки воронії,
Та й на наші бояри молодії.

Дружечки та паняночки,
Становіться та на лавочки,
Давайте дорогу,
Зятеві молодому.

Та посвіти, мати, свічку,
Постав на столі,
А я буду та й дивитсь,
Чи пара мені.

Надібрана скриня,
Надібрана скриня,
Надібрала мати,
Надібрала мати,
Бояр дарувати.

Не смутіться та боярочки,
Не смутіться та боярочки,
Що короткі подарочки,
Конопельки не вродили,
Подарочки вкоротили.

Пошли, мати, дочку,
Пошли, мати, дочку,
Пришити квіточку,
Пришити квіточку,
Зятеві молодому.

Я на зятя не дивлюся,
Я на зятя не дивлюся,
Я від зятя й одвернуся,
До дверей очима,
До зятя плечима.

Я зятеві квітку пришивала,
Я зятеві квітку пришивала,
Золотую голку зламала,
Він думав, що з барвінку,
Кида гроші на тарілку.

А я зятя й одурила,
А я зятя й одурила,
З кропиви квітку пришила,
А він думав, що з барвінку,
Кида гроші на тарілку.

Старша свашка-неліпашка,
Старша свашка-неліпашка,
Шишок не ліпила,
Дружок не дарила.

Старша дружка як стружка,
Друга як мотузка,
Третя як барило,
Щоб тебе й розсадило.

Старша дружка коса,
Старша дружка коса,
Друга без носа,
Третя без уха,
Та й та пісню слуха.

Старша світилка при стіні,
В неї сорочка не її,
Прийшла сусіда до віконця,
Скидай сорочку за сонця.

Брешете ви, дружечки, трясця й вам,
В мене сорочок хватить і вам,
Мені матінка нашила,
Щоб я здорова носила.

Та що в батенька рідненького на й одході,
Та посадила та трояндочку на вгороді.

Та рости, рости, трояндочко, не хилися,
Та живи, живи, та мій батенько, не журися.

Та ой як мені не хилиться – вітрець похиля,
Та ой як мені та й не журиться – дитя покида.

Та думай, думай, Марусино,
Думай ще й гадай,
Та брести тобі та дві річеньки,
А третій – Дунай.

Та перебрела дві річеньки,
А Дунаю й ні,
Та що в батенька та розкіш була,
А в свекорка й ні.

Та шо свекорко – не батенько,
Не б’є та й болить,
А свекруха та й не матінка,
Рано осудить.

Тобі, дружко, не дружкувати,
Тобі, дружко, не дружкувати,
Тобі, дружко, свині пасти,
З великою ломакою, із сірою собакою.

Дружко коровай крає,
Дружко коровай крає,
Семеро дітей має,
Та всі з кошелями,
Весь коровай забрали.

Тобі, дружко, дружкувати,
Тобі, дружко, дружкувати,
Тобі, дружко, панувати,
У Києві над водою,
З хорошою молодою.