Digital archive of folklore

Як поїду в ліс по дрова та й зрубаю лозу,
Завіз мене мій миленький в чужу, чужу старану. (двічі)

В чужій дальній сторононці ни батька, ни неньки,
Тільки в саду зеленому пають, пають соловейки. (двічі)

Пойте, пойте соловейки всіма голосами,
А я піду в сад зелений, вмиюсь, вмиюся сльозами. (двічі)

Як зірву я з рози квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого роду. (двічі)

Пливла, пливла, з рози квітка, та й стала кружится,
Вийшла мати воду брати та й ста…, та й стала журится: (двічі)

“Ой, чого ж ти, з рози квітка, на воді завяла?
Ой, чого ж ти, доню моя, така, така сумна ста(ла)?

Чи синів ти оженила, чи дочок давала?
Ой, чого ж ти, моя доню, така, така стара стала?” (двічі)

“І синів я не женила, дочок не давала,
За лихим же чоловіком горя, горєчка зазна(ла)”. (двічі)

Зійди місяць, зійди ясний на круту гору,
Вийди, вийди, дівчинонька, щось поговорю. (двічі)

“Вийди, вийди, дівчинонька, щось маю сказать,
Що й не веле батько й мати тебе бідну брать”. (двічі)

“Як не веле, та й не нада мене бідну брать,
То їдь собі на Вкраїну багачку шукать”. (двічі)

“Ой об’їхав всю країну, села і поля,
Не знайшов я краще тебе, як ти, сирота”. (двічі)

“Женись, женись, мій миленький, настала пора,
А я прийду на весілля до твого двора. (двічі)

Ой піду же я додому, ляжу та й умру,
А як тобі жалко стане, то зроби труну”. (двічі)

У неділю, рано-вранці, усі дзвони звуть,
Молодого козаченька під вінець ведуть. (двічі)

Молодого козаченька під вінець ведуть,
Молодую дівчиноньку хоронить несуть. (двічі)

“Розступіться, добрі люди, дайте мені стать,
Я хоч мертву поцілую та й будуть ховать”. (двічі)

Тільки в яму опустили – лопнула труна,
Молоденький козаченько тронувся з ума. (двічі)

Стоїть батько, стоїть мати, насміхаються:
“За ким, за ким наш синочєк побивається?” (двічі)

“Ой, щоб тобі, старий батько, віку не дожить,
Як мені же молодому та й тяжко прожить. (двічі)

Ой, щоб тобі, стара мати, так тяжко вмирать,
Як мені же молодому любов забувать”. (двічі)

Піду я в садочок, зірву я листочок,
Та й позастел(а/я)ю милому слідочок. (двічі)

Щоб роса не пала, пташки не бродили,
Щоб мого милого дівки не любили. (двічі)

Одна й полюбила, ще й причарувала,
Несольоной рибки вечерять давала. (двічі)

“Вечеряй, козаче, та й не сомлєвайся,
Як жинки не маєш, зі мною кохайся”.(двічі)

“Єсть у мене жинка, ще й діточок двоє,
Ще й діточок двоє, чорняві обоє. (двічі)

Жінку спокидаю, діток забуваю,
А з тобою, мила, в саду погуляю”. (двічі)

“Ой, Боже мій, Боже, що я й наробила?
Є в козака жинка, а я полюбила”. (двічі)

“Ой ти, мамо моя, а я доня твоя,
Я ще добре не жила, а ти заміж віддала. (двічі)

А ти заміж віддала в далекую сторону,
В далекую сторону, у великую сім’ю”. (двічі)

А велика сім’я вечеряти сіда,
А мене, молоду, посилають по воду. (двічі)

Як я по воду йшла, спотикалася,
А як воду принесла, прислухалася. (двічі)

Щось у хаті гомонить, щось у хаті гомонить,
Щось у хаті гомонить, матір сину говорить: (двічі)

“Ой, ти син, ти мій син, ти дитино моя,
Чом ти водку не п’єш? Чому жинку не б’єш?” (двічі)

“Ой як буду водку пить, в мене голова болить,
Ой як буду жинку бить, в мене серце болить. (двічі)

Ви не бийте її і не лайте її,
Ой якщо вона не знає, научайте її. (двічі)

Ой як я її брав, як той мак розцвітав,
А тепер вона стала, що я сам не впізнав. (двічі)

Ой як я її брав, як той з рожи цвіток,
А тепер вона стала, як той ношений платок. (двічі)

Ви не бийте її і не лайте її,
Ой якщо вона не знає, научайте її”. (двічі)

Ой у лузі при березі кучерявий дуб стояв,
Під тим дубом зелененьким парєнь дівку вговоряв. (двічі)

Вговоряв він, вговоряв він, сів на сірого коня:
“Будь здорова, чорноброва, бо я їду навсігда”. (двічі)

Він уїхав і приїхав, поздоровавшись сказав,
І по прєжнєй по любові праву ручєньку пожав. (двічі)

“Нащо ж мені твоя ручка, нащо мені твій совєт?
Бо сама я добре знаю, що в любові правди нєт.

Ой не може цього бути, щоб сухий дуб листя мав.
Ой не може цього бути, щоб багатий бідну брав.

Він багатий, чорт пузатий, ще й до того пишнота,
Я бідненька, чорнявенька, як у лузі калина!”

Зійшов місяць, зійшов ясний, та й знов за хмару закотивсь,
Та й освітив усю долину, де милий мій колись ходив. (двічі)

А в тій долині є хатина, там тихо ж лампочка горить.
Там мати дочку вговоряє – доня заплакана сидить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти ж в мене квіточка одна,
Не жди, не прийде він додому, його на світі вже нема. (двічі)

Багато дехто повінчався, а ти кого так довго ждеш?
Багато дехто повінчався, а ти чого заміж не йдеш?”

“Не віддай, мати, за старого, старий не парочка мені.
Як віддаси ж мене за його, то й буду гнить в сирій землі.

Прощайте, браття-мотористи, прощайте, вся моя сім’я!
Бить може спортітся машина і не вєрнуся я сюда”.

Ой там, на товчку, на базарі, жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого приведу та й продам. (двічі)

Взяла мотузок та й зв’язала, милого свого налигала,
Та й повела на базар, до терниці прив’язала. (двічі)

Як зібралися покупальці, як зібралися вибиральці,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать. (двічі)

“За цього мужа треба дати: (двічі)
Пару коней вороних ще й сто рублів золотих”.(двічі)

А я постояла, подумала: (двічі)
“І з кіньми треба возиться,
І з грішми треба носиться,
А мій милий, чорнобривий,
До роботи не лінивий,
Він для мене пригодиться.
А мій милий, чорнобривий,
До роботи не лінивий,
Він для мене знадобиться”.

Сам насіє й наоре – не для кого, для мене,
І для мого серденька принесе”. (двічі)

Стоїть гора високая, а під горою гай, гай, гай,
туЗелений гай густесенький, неначе справжній рай. (двічі)

А в тим гаї тече річка, як скло вода блищить, блищить.
Долиною широкою кудись вона біжить. (двічі)

Біжить вона край бережка, де вяжуться човни, човни.
Там три верби схилилися, мов журяться вони. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав за Десну.
Сказав: “Рости, дiвчинонька, на другую весну!” (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля:
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила – полюбила мати.
Вона мені дозволила рушнички давати. (двічі)

“Чом ти не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала?
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала?” (двічі)

“І коня я мав, і стежечку знав, і мати пускала,
Найстарша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала. (двічі)

“Їзжай, братику, до дівчиноньки, котра тебе ждала””.(двічі)

За туманом ничого не видно, (двічі)

Тільки видно дуба зеленого. (двічі)

Під тим дубом криниця стояла, (двічі)

В тій криниці дівка воду брала. (двічі)

Та й впустила золоте відерце: (двічі)

“Ой хто ж тоє відерце дістане, (двічі)

Той зі мною на рушничок стане”. (двічі)

Обізвався козаченько з гаю: (двічі)

“Ой я ж тоє відерце дістану, (двічі)

Та й з тобою на рушничок стану”. (двічі)

Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко,
Соснови клепки, дубове денце:
“Ой не цурайся ж, моє же серце”.
Соснови клепки, дубове денце:
“Та й не цурайся ж, моє же серце”.

Там плавало ще й другоє
Троє суток із водою.
“Вийди, дівчино, вийди ж, кохана,
Ой поговоримо з тобою”.
“Вийди, дівчино, вийди ж, кохана,
Ой поговоримо з тобою”.

“Ой рада б я виходити,
З тобой речі говорити,
Лежить нелюбий на правой ручкє,
Ой боюсь його же розбудити.
Лежить нелюбий на правой ручкє,
Ой боюсь його же розбудити”.

“Ой розбудиш, не розбудиш,
Тільки жизнь мою розлучиш,
Буду стріляти, буду влучати,
Ой да ж з-под зєльонєнького ж дуба.
Буду стріляти, буду влучати,
Ой да ж з-под зєльонєнького ж дуба”.

“Ой ти козак молоденький,
В тебе коник вороненький,
Сідлай же коня, їжжай із двору,
Ой же ти не мій, а я не твоя.
Сідлай же коня, їжжай із двору,
Ой же ти не мій, а я не твоя”.

Їхали козаки із Дону додому,
Підманули Галю – зібрали з собою.
Ой, ти Галю, Галю молодая,
Підманули Галю – зібрали з собою.

“Підем, Галю, з нами, з нами, козаками,
Краще тобі буде, як в рідної мами!”
Ой, ти Галю, Галю молодая,
Підманули Галю, як в рідної мами.

Везли, везли Галю темними лісами,
Прив’язали Галю до сосни косами.
Ой, ти Галю, Галю молодая,
Прив’язали Галю до сосни косами.

Сосна догорає, Галя промовляє:
“А хто в лісі чує, нехай порятує!”
Ой, ти Галю, Галю молодая,
А хто в лісі чує, нехай порятує!

Ой у полі криниченька, там холодна водиченька.
Ой там Роман волів пасе, Катерина воду несе.

Як став Роман жартувати, з відер воду виливати,
“Ой, Романе, серце моє, зостав води хоч на денце!

Ти сам знаєш, я бідная, в мене мати не рідная,
Буде бити, ще й лаяти, ще й Романом докоряти”.

“Ой як буде тебе бити, то знай, що їй говорити:
“Не бий, мамо, не лай мене, за Романа віддай мене!””(двічі)

“Де ж ти, доню, барилася, вже й вечеря зварилася?” (двічі)

“Налетіли гусі з броду, помутили й усю воду.
Налетіли й лебедиці, помутили й у криниці.

А я стала, постояла, поки вода отстояла”. (двічі)

“Брешеш, доню, збрехалася, ти з Романом кохалася”. (двічі)

“Аж тепер я признаюся, що з Романом кохаюся.
Не бий, мамо, не лай мене, за Романа віддай мене. (двічі)

Роман чорний, а я кара, звінчаємось – буде пара!
Роман чорний, а я руса, я ж Романа не боюся!” (двічі)

Ой у лузі та ще при березі червона калина,
Спородила молода дівчина харо…, харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила? В зеленій діброві.
Та й не дала тому козакові не ща…, не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала тому козакові личко, чорні брови.
Тільки дала тому козакові личко, личко, чорні брови.

Було б тобі, моя рідна мати, цих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя, долю дати. (двічі)

Через тії же чорнії брови беруть у солдати,
Через тії же чорнії брови беруть, беруть у солдат(и).

“Ой хмелю ж, мій хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимував, що й не розвивався?” (двічі)

“Зимував я зиму, зимував я другу,
Зимував я в лузі на калині та й не розвивався”. (двічі)

“Ой сину ж, мій сину, сину молоденький,
Де ж ти, сину, нічку ночував, що й не розвивався?” (двічі)

“Ночував я нічку, ночував я другу,
Ночував я в тої удовиці, що й сватати буду!” (двічі)

“Ой сину ж, мій синку, ти ж моя дитино,
Не женися на тій удовиці, бо й щастя не буде. (двічі)

Білю хати – щітки знати, ой, ой, ой,
Білю хати – щітки знати не навчила мене мати,
А зозуля все кує.
Білю хати – щітки знати не навчила мене мати,
А зозуля все кує.

Варю борщ – він рідкий, ой, ой, ой,
Варю борщ – він рідкий, в пику хліб – він гливкий,
А зозуля все кує.
Варю борщ – він рідкий, в пику хліб – він гливкий,
А зозуля все кує.

Він до мене – з кулаками, ой, ой, ой,
Він до мене – з кулаками: “Чого кофе з буряками?”,
А зозуля все кує.
Він до мене – з кулаками: “Чого кофе з буряками?”,
А зозуля все кує.