​На горі ой да на високій

Ой зійшов місяць серед неба і в чистому полі й очутивсь,
Він осіяв усю долину, а сам за хмару закотивсь,
Він осіяв усю долину і знов за хмару закотивсь.

А в тій долині є хатина, а в тій хатині ж й огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

«Ой мамо ж, не оддайте за старого, старий ни порочка міні,
Ой як оддасте за старого, то ж буду я в сирой землі». (двічі)

…там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана седить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти в мене зіронька одна,
Не жди козаченька додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повернулось, багато декого нема,
Усі дівчата заміж вийшли, а ти чого сидиш одна?”.

“Не хочу, матінко, старого, бо він не парочка мені,
Як віддаси ж мене за нього, так лучше згнить в сирій землі!”. (двічі)

Зійшов же місяць із-за хмари, і всю ж він долину освітив,
Як освітив він ту долину та й знов за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, а в тій хаті огонь горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

"Ой доню, доню ж моя, доню, ти в мене ж ягідка одна,
Не дожидай козака з бою, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців поженилось, багато й де кого й нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сидиш одна? (двічі)

Ой, мамо, мамо, моя мамо, старий не парочка мені,
Як оддаси мене за його, то краще гнить в сирій землі. (двічі)

Зійшов же місяць за ту гору та вгору високо піднявсь,
Та й освітив усю долину та й знов за хмару заховавсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню ж, доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Не дожидай його додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багацько хлопців поверталось, багацько де кого й нема,
Багато дівчат заміж вийшло, а ти чого сидиш сама? (двічі)

ー Не хочу ж, мамо, за старого, старий не парочка мені,
Як оддаси мене за його, то зогнію в сирій землі. (двічі)

ー Іди ж ти, доню, за старого, старий жалітиме тебе,
І будеш жить за ним щасливо, і будеш згадувать мене. (двічі)

Зійшов місяць над горою і всю далину освітив,
Він освітив усю далину, а сам за хмару закатівсь. (двічі)

А в тій далині єсть хатина, в тій хаті огоньок гарить,
Там мати дочку научає, дочка й заплакана сидить. (двічі)

– Ой доню-доню, мая доню, ти в мене зірочка одна,
Не дожидай, кого любила, його давно уже нема. (двічі)

Багато хлопців паженилось, багато декого нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сєдіш адна? (двічі)

– Не віддай, мама, за старого, старий не парачка мені,
А віддаси ти за старого, буду лежать в сирой зємлі. (двічі)

Ой зійшов місяць над горою та й всю долину освітив,
Як освітив же він долину, а сам за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, в хатині лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню, доню моя, доню, ти в мене зіронька й одна,
Не жди козаченька додому, його й на світі вже й нема. (двічі)

ー Багато хлопців повертались, багато їх уже й нема,
Усі дівчата вийшли заміж, а ти чого сидиш одна? (двічі)

Ой посадила я гвоздичок, а той гвоздичок не зійшов,
Ой як же його не любити, як він до серця підійшов. (двічі)

Скотився місяць над горою і всю долину освітив,
А в тій долині єсть хатина, а в тій хатині гомонить. (двічі)

Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить, (двічі)

– Ой, доню-доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Усі дівчата пішли (вийшли) заміж, а ти чого сидиш одна? (двічі)

– Усі вже хлопці поженились, твого в живих уже нема. (двічі)

– Ой, мамо-мамо, моя мамо, старий не парочка міні,
Як оддаси мене за нього – буду лежать в сирій землі. (двічі)

Не чути більше їх розмови, ліш тільки чути плач дочки,
На другий день уже старому давала дівка рушнички. (двічі)

Давала, слізоньки втирала, згадала клятву, що клялась:
Любити милого да гроба, сама її не справдила. (двічі)

Скатився місяць над горою і берег річки освітив,
В тій річці плавало два трупа, а кінь по бережку ходив. (двічі)

Ой вийшов місяць із-за хмари, та вп’єть за хмару закотивсь,
Та й освітив ясну долину, та й знов за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, а в хаті тій огонь горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

– Ой доню, рідна моя доню, ти в мене донечка одна,
Не жди, не прийде він додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повертались, багато де-кого нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сидиш сама? (двічі)

– Ой мамо, рідна моя мамо, я в тебе донечка одна,
Не віддай мене за старого, старий – не парочка моя. (двічі)

Літала голубка по-під небесами,
Шукала матуся же ой своїй дочці пари. (двічі)

А вона шукала багатого сина,
А її кохає же ой бідна сиротина. (двічі)

Він її кохає, ще й думає брати,
"Не мішай любові же, ой моя рідна мати. (двічі)

Як будеш мішати, дозволь мені, мати,
Дозволь мені, мати, ой явора зрубати. (двічі)

Явора зрубати,трунку збудувати,
Трунку збудувати ой на чотирі боки. (двічі)

На чотирі боки,
Щоб стояла трунка же ой сто чотири роки. (двічі)

А вона стояла та й начала гнити,
А з тієї трунки же ой стало ж говорити. (двічі)

Стало говорити:
"Дайте ж мені пару, я ще хочу жити!" (двічі)

(В кін)ці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька – поїхав за Десну,
«Рости, рости, дівчинонька, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

«Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Вона ж мені приказала рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки зв’язала». (двічі)

«Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зіму зімував, шо й не розвивав(ся)?» (двічі)

«Зімував я зіму, зімував я другу,
Зімував я в лузі на калині та й не розвивав(ся)». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, сину молоденький,
Де ж ти, сину, нічку ночував, шо й не роззувався?» (двічі)

«Ночував я нічку, ночував я другу,
Ночував я у тої вдовиці, що сватати буду». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, ти ж моя дитина,
Не женися на той удовици, бо щастя не буде». (двічі)

«Бо вдовине серце, як осіннє сонце:
Воно світе, світе та й не гріє, а серденько мліє.

А дівоче серце, як весняне сонце:
Ой як воно та й зайде за хмару, а усе ж тепленьке».