Цифровий архів фольклору

Не здихай, мила, так тяжко,
Ой не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
А вой да серце же кров'ю же о…, ой обольоться,
Грудь сов'яне же я…, ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

Іще сонце не зайшло
Та іще ж сонце не зайшло, не зайшло,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та й нещаслива та й дівчина й,
Котра любе козака.

Котра й любе ж козака,
Та й козак сяде та й поїде,
Остаюся я й сама.

Остаюся я сама,
Та й остаюся я сама, я й сама,
Не дівчина ж, не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, не вдова,
Накриточка й молода.

Накриточка ж молода,
Та й накриточка й молода, молода й,
Розпущьоная й коса.

Розпущьоная й коса,
Та й дівчина гречку в’яже,
Вона мені правду й скаже.

Ой зав'яжи ж ти міні, ненько, чорним платком очі,
Одведи мене та втопи мене темненької но(чі).

Та й не дивися, ненько моя, що я одиниця,
Одведи мене та втопи мене, де найглибша крини(ця).

Понесу ж я свою долю в базарь продавати,
Ой чи не будуть а люди добрі долі купува(ти).

Ой купуйте ж, люди, долю, в мене доля добра,
Як нап'ється та й з людьми б'ється, ой не ночує вдо(ма).

Ой матінко-зірко, як у строку гірко,
Ні допити, ні доїсти, ні сісти відпочи(ти).

Ой матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що ти мене сюди дала, де я неприви(шня).

Ненько моя, вишня, чи я в тебе лишня?
Що ти мене туди дала, де я неприви(шня).

Не дай Боже, моя ненько, в строку я пролежу,
Дасте моїм подруженькам проносить оде(жу).

Та лучче я, доню моя, по тину розкину,
Тяжко, важко дивитися на чужу дити(ну).

Чи я в тебе, ненько моя, чи я в тебе лишня?
Що ти мене сюди дала, де я й не приви(шня).

Чи я в тебе, моя ненько, весь хліб переїла?
Що ти мене сюди дала, де я й не хоті(ла).

Ой не видно Чернещини, тіки видно верби,
Туди мою головоньку щовечіра ве(рне).

(Ой не видно Чернещини, тіко видно димарі,
Уже мої брати, сестри посвітили хвонарі.

Ой не видно Чернещини, тіки видно хати
Уже мої брати, сестри полягали спати).

Ой піду я понад лісом, щось у лісі туже,
А то ж моя стара ненька робити незду(жа).

Ой піду я ж понад лісом, щось у лісі плаче,
А то моя стара ненька робити не ба(че).

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого кричиш та й щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо та й вилітать?

Ой високо, високо,
Ой високо, та й високо,
Клен-дерево та й од води.

Клен-дерево од води,
Як листячко ой опаде,
За водою та й попливе.

Тоді ненька згадає,
Тоді ненька згадає,
Як обідать та й сідає.

Одна лишня ложечка,
Одна лишня та й ложечка,
Та й десь моя та й донечка.

Одбилася од роду,
Одбилася од роду,
Як той камінь у воду.

Упав камінь та й лежить,
Упав камінь та й лежить,
На чужбині гірко жить.

Ой давно, давно я в батька була,
Ще й не як давно, уже три года.

Уже три года, вже й дороженька,
Терном заросла.

Ой терном, терном, ще й шипшиною,
Я в батька була ще й дівчиною.

Ой лечу, лечу через Гадячу,
Куди летіла - травка й шуміла.

Куди летіла - травка й шуміла,
Де спочивала - криниця стала.

Ой йдіть, таточку, на порадочку,
А й скажу, таточку, усю правдочку.

Вчора звечіра мене свекор бив,
Ой побив-побив, ще й ...

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди не пошлють, швидко й справиться.

На поріг ступа - й усміхається.
А в хату й увійде - діла питається.

А в хату ввійде - діла питається,
Вишитим рукавом утирається.

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди й не пошлють, швидко й справиться.

Над моїми воротами
Чорна хмара стала,
Що на мене, молодую
Поговірка ста(ла).

Без славоньки вродилася,
Без славоньки зросла,
А з ледащим вечір стала,
Славоньки набра(ла).

Ой походжено, та поброджено,
А й коло моря кіньми.

Коло моря кіньми,
Ой то не кіньми, та то не кіньми,
А й журавочка з дітьми.

Журавочка з дітьми,
Ой журав грає, та журав грає,
А журавочка скаче.

Журавочка скаче,
Ой дурна дєвка та нерозумна,
Що за козаком плаче.

За козаком плаче,
Ой не плач, дєвка, та не плач, красна,
Бо яка ти й нещасна.

Яка ти нещасна,
Ой нема щастя, та нема долі,
А й нема перестану.

(Сватай мене, козаченьку,
Не вводь серце в славу!

Не я тебе, дівчинонько,
У славоньку воджу,
Сама ти, дівчинонька,
По славоньці ходиш,
Не раненько, а пізненько,
А з вулиці ходиш!)

Ой гаю, мій гаю, гаю непроглядний,
Ой чом на тобі, гаю, ой листячка ой нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто письма пи(ше). (двічі)

Часто письма й пише, у письмах питає,
Ой чи привикла, сестро, ой у чужому кра(ї)? (двічі)

Не привикла, брате, треба й привикати,
А й у розкошах зросла, а й треба горе зна(ти). (двічі)

Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
Ой до броду по воду, ой до рідного ро(ду). (двічі)

Не пущу я, мила, до броду по воду,
А бо ти там розкажеш а й про свою незго(ду). (двічі)

(Як будуть питати, то буду мовчати,
Як обіллють сльози, то вийду я з хати.)

Ой у полі висока могила, (двічі)
На могилі червона кали(на).

На калині чорний ворон кряче, (двічі)
На чужині сиротина пла(че).

Ой казали сиротині люде: (двічі)
– Вийди заміж - краще тобі бу(де).

А я ж людську воленьку ввольнила. (двічі)
Вийшла заміж - голівку втопи(ла).

Утопила в глибоку криницю, (двічі)
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

(Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати,
Не збудіте милого з кроваті.

Сама знаю, коли ізбудити,
Ой як начне сонечко сходити.

Затулили напільні оконця,
Щоб не текло на козака сонце.

Ой став милий з кроваті вставати,
Стали подушки по хаті літати.

Стали подушки по хаті літати,
Стала мила у окно тікати.

– Ой чом, мила, у окно тікаєш,
Хіба ж ти, мила, шуточок не знаєш?

– Ой якби я за шутки приймала,
То я б досі в могилі лежала.)

Як піду я в ліс по дрова, нала-, наламаю глоду,
Завів мене дурний розум й у чу, й у чужу сторо(ну).

А в чужій же сторононьці ні й о-, ні й отця, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють солове(йки).

Пойте, пойте, соловейки, трьома, трьома голосами,
А я піду в сад вишневий, вмию-, вмиюся сльоза(ми).

Як зірву я з рожі квітку, та й пу, та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до мо-, аж до мого ро(ду).

(Пливла, пливла з рожі квітка, та й стала кружиться,
Вийшла мати воду брати, та й стала журиться.)

Ой летить орел та й через море,
А й подай, море, пити.

Та й подай, подай море пити,
Ой горе тому та й козакові, й а на чужбині й жити.

Та й на чу-, на чужбині жити,
Ой сидить козак та й на могилі, й а сорочку латає.

Й а соро-, сорочку латає,
Ой прийшла к йому та й дівчинонька, й а стиха промовляє.

("Скажи, скажи, козаченьку, а що сьогодні за день?
А сьогодні та й день субота, а завтра неділя,
Чого в тебе, козаченьку, сорочка не біла?

Ой не біла, ой не біла, та й не буде біла,
Бо не знає козак бідний, коли та неділя.

Мати стара, сестра мала, дівчина далеко,
Нікому переказати, щоб прийшла попрати.)

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.

Та нема гірш нікому же, та як тій, як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне ж батько же, та й не при-, не пригорне мати,
Та й не пригорне батько же, та й не при-, не пригорне ма(ти).

Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає брати же,
Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає бра(ти).

Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого краю же,
Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого кра(ю).

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

Ой ти, зозуле петрівняя,
Ой не куй рано й у дібро(ві).

Ой не куй рано й у діброві,
Не збуди мене, молодо(ї).

А збудять мене раніш тебе,
Сива зозуле не для те(бе).

Вставай, невістко, годі спати,
Та йди капусту полива(ти).

Невістка встала й послухала,
Та й знов головку й укута(ла).

Свекорко каже: "Розбудімо!",
Свекруха каже: "Задаві(мо)!".

Свекорко каже: "Гріх нам буде",
Свекруха каже: "Друга буд(е)!"

Свекорко каже: "Не такая",
Свекруха каже: "Молода(я)!"

Свекорко каже: "Не до мови",
Свекруха каже: "До любо(ві)!"