Цифровий архів фольклору

Жила вдова на роздолі, (двічі)
Та не мала же щастя та й до(лі).

Тіки мала одну дочку, (двічі)
Та й купала же й у медо(чку).

Та й купала, поливала, (двічі)
Щастя й долі же не вгада(ла).

Щастя-долі не вгадала, (двічі)
За п'яницю же заміж да(ла).

Шо п'яниця п'є-гуляє, (двічі)
Йде до дому, жінку ла(є):

«Іди, жінко, хоч топися, (двічі)
Бо ти мені же не годи(шся)!».

Пішла жінка до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Прийми мене же, хазяє(чку)!»

На камені ноги мила, (двічі)
А з каменя же хвиля зби(ла).

А з каменя хвиля збила, (двічі)
Щука-риба ухопи(ла).

«Ой ви, щуки, їжте руки, (двічі)
А ви, раки, розтерза(йте).

А ви, раки, розтерзайте, (двічі)
А личенько не займа(йте).

Нехай личко умиється, (двічі)
Прийде милий подиви(ться)».

Прийшов милий до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Верни мою же хазяє(чку).

Бо четверо діток маю, (двічі)
Ще й до печі же припада(ю).

А п'ятоє в повиточку, (двічі)
Заклопоче голово(чку)».

Нехай плаче, розпов'ється, (двічі)
Бо вже неньки не дожде(ться).

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

"Ой улане, уланочку, (двічі)
Сватай мене, дівчино(чку)".

"Ой рад би я тебе сватать, (двічі)
Так боюся твого бра(та).

Отруй, дівко, свого брата, (двічі)
Тоді буду тебе сва(тать)".

"Ой рада б я отравити, (двічі)
Так не знаю що роби(ти)".

"Іди, дівко, у лісочок, (двічі)
А в лісочку на кали(ні),

А в лісочку на калині, (двічі)
Там звилося три гади(ни),

Підстав, дівко, конівочку, (двічі)
Під гадючу голіво(чку).

На гадину сонце пече, (двічі)
А з гадини крівця те(че).

Нехай тече аж по вінця, (двічі)
Даси братові напи(ться)".

Ще братічок у дорозі, (двічі)
Сестра з пивом на поро(зі).

Братік у двір уїзжає, (двічі)
Сестра пиво налива(є).

"Випий, сестро, вперед сама, (двічі)
Щоб мене не отруї(ла)"-

"Я варила, куштувала, (двічі)
За-для брата оставля(ла)".

Ще братічок не напився, (двічі)
Із коника похили(вся).

Похилився аж додолу, (двічі)
"Скидай, сестро, з коня збро(ю).

Скидай, сестро, з коня зброю, (двічі)
Та й поховай у комо(ру).

Та й поховай у комору, (двічі)
Більш не буду жить з тобо(ю)".

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Як поїхав Саврадим у поле орати,
Його жінка Саврадимка у шинок гуляти. (двічі)

Гуляла, гуляла, трохи підпилася,
Наварила борщу, каші, в поле потряслася. (двічі)

Ходила, блудила, милого шукала,
Подивись, Саврадим, яка жінка стала. (двічі)

Та й не знав Саврадим, як жінку учити,
Запрягає в борону, їде волочити. (двічі)

Випрягає з борони, запрягає в рало,
Гей, цоб, моя мила, ще й додому рано. (двічі)

Випрягає з рала, запрягає у біду,
Гей, цоб, моя мила, я й додому поїду. (двічі)

Приїжджає до двора, в воротях калюжа,
Розсердилась чорнобрива та й на свого мужа.
Ізлізла на піч, сказала: «Недужа!» (двічі)

Ой вставай, мила, привіз тобі меду,
Цур тобі, Саврадим, голову не зведу!

Ой вставай мила, привіз я дубину,
Не товсту, не тонку, та й на твою спину.

Ой встала мила, та як не лежала,
Обняла Саврадима, ще й поцилувала. (двічі)

Бодай та дубина повік не родила,
Вона ж мене, молодую. та й оздоровила! (двічі)

Із-за гори та й із-за гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й питає.

Мати дочку та й мати дочку ой про життя питає,
Та спитай мати ой сірого й вутяти.

Спитай мати та спитай мати ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя ой по морю плаває.

Сіре вутя та й сіре вутя ой по морю плаває,
Та й воно ж моє ой все горечко знає.

Воно ж моє та й воно ж моє ой все горечко знає,
Ой перве горе ой дитина малая.

Перве горе ой перве горе ой дитина малая,
А друге горе ой сама молодая.

Друге горе та й друге горе ой сама молодая,
А третє горе ой свекруха лихая.

Третє горе та й третє горе ой свекруха лихая,
А четверте горе ой мій милий ревнивий.

Четверте горе та й четверте горе ой мій милий ревнивий,
Та як поїде ой у поле орати.

Як поїде та як поїде ой у поле орати,
Та й мене бере та й воли ж поганяти.

Мене бере та й мене бере ой воли поганяти,
Ой цабе, воли, та й сірі ж половії!

Цабе, воли, та й цабе, воли, ой сірі ж половії,
Ой пройшли мої та й літа й молодії.

Ой я жила я сім год удовою
Та й не чула землі під собо(ю).

Превраїли превражії люди:
«Вийди заміж - добре тобі буд(е)».

А я людську воленьку ввольнила,
Вийшла заміж, головку втопи(ла).

Утопила головоньку в глибоку криницю,
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

Та й не знала як з миленьким жити,
Пішла ж його раненько буди(ти).

Та й забула людей розпитати,
Як милого на йменнячко зва(ти).

«Уставай же, милий, моє милування,
Ой уже ж тобі готове вмива(ння).

Та й уже ж тобі водиця в кубочку,
Шитий рушник висить на кіло(чку).

Та й уже тобі варенички в маслі
І на столі горілочка в пля(шці)».

Як став милий з постелі вставати,
Стала мила в вікно виліта(ти).

«Ой як же ти, мила, та й норови знала,
Шо й од мене в вікно й виліта(ла)».

«Ой я ж, милий, твоїх норовів не знала,
Мені твоя матінка сказа(ла).

Шо я твоїй ненці головоньку й ськала,
А вона мені всю правду сказа(ла):

«Шо й у мене син – червона калина,
Будеш, доню, синя як ожи(на)».

Ой гаю, мій гаю, гаю непроглядний,
Ой чом на тобі, гаю, ой листячка ой нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто письма пи(ше). (двічі)

Часто письма й пише, у письмах питає,
Ой чи привикла, сестро, ой у чужому кра(ї)? (двічі)

Не привикла, брате, треба й привикати,
А й у розкошах зросла, а й треба горе зна(ти). (двічі)

Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
Ой до броду по воду, ой до рідного ро(ду). (двічі)

Не пущу я, мила, до броду по воду,
А бо ти там розкажеш а й про свою незго(ду). (двічі)

(Як будуть питати, то буду мовчати,
Як обіллють сльози, то вийду я з хати.)

Тече річечка невеличечка, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу.

Як віддавала, наказувала в гості не ходити,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другий, третій не зтерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла.

Гаєм летіла, гілля ламала сизими крилами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в гай та й сіла на край, та й стала кувати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати.

Дозволь, матінько, дозволь рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити.

Не дозволю я тобі, синку мій, цю зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити.

Ой не жалко мені ой та й ні на кого,
Тільки жалко мені на отця свого.

На отца свого, ще й на рідного,
Оженив же мене малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, не розумного.

Та й узяв жену не до любові,
Не до любови, не до розмови.

Не до любови, ой не до розмови,
Ні біле личко, ні чорні брови.

Та й пішов в город, у Китай-город,
У Китай-город, ще й на ярмарок.

Та й купив корабель за сто двацять рублів,
За сто двадцять рублєй ще й з полтиною.

За сто двадцять рублів, щей з полтиною,
Посадив жінку ще з дитиною.

Корабель пливе аж вода реве,
Та й жінка сидить, як свіча горить.

Із-за гори а й вітрець повіває,
Мати дочку та й про життя пита(є).

Спитай, мати, ой сірого ой утяти же,
Сіре й утя та й на морі ночу(є).

Воно ж мале а й на морі ой ночує,
Воно ж моє та все горенько чу(є).

Перве горе - а й дитина ой малая,
Друге горе - ой свекруха лиха(я).

Друге горе - ой свекруха ой лихая,
Третє горе - та й мой милой ревни(вій).

Що він їде а й у поле й орати,
Мене бере та й волів ой поганя(ти).

Ой гей, воли, а й сірі, половії,
Де ділися та й літа й молодії?

Ой орьол, ти й орьол, сизокрилий орьол,
Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой? (двічі)

Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой,
Ой чи бачив ой ту дівчину, котра журиться за мной? (двічі)

Котра журиться, ще й печалиться,
І за мною, серденям, побивається. (двічі)

В мене батько, як цвіт, зав'язав мені мені світ,
А матуся, як зоря, та й рано заміж оддала. (двічі).

Рано заміж оддала,
У великую сім'ю та й у чужую сторону. (двічі)

(А велика сім'я вся вечерять сіда,
А мене молоду посилають по воду.

А я по воду йшла, усміхалася,
А з водою ішла, прислухалася.)

Щось у хаті гомонить, мати сину говорить:
"Чом горілочки не п'єш, чом ти жіночки не б'єш?" (двічі)

(Як горілочки пить, то головка болить.
Нащо жіночку бить? вона вміє все робить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить.)

Та Марусина по бережку ходить,
А за нею вітер хвилю го(нить).

А Марусина на хвилю ступила,
Мати сина силой ожени(ла).

А мати сина силой оженила,
На третій день невістку суди(ла).

"Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадь мене чим жінку кара(ти).

"Та іди, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, дротянії ві(шки).

А купи, сину, дротяну нагайку
Та й бий, синку, з вечера до ра(нку)".

А що з вечера коморя гриміла,
А з-пів ночі мила одубі(ла).

"Ой ти ж, мати, порадниця в хаті,
А порадила чим жінку кара(ти).

Ой порадила чим жінку карати,
Порадь мене де жінку схова(ти)".

"А й зорви, сину, в коморі мостовину
Та й поховай чужую дити(ну)".

Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороно(ньку). (двічі)

А в чужій же сторононьці ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове(йко). (двічі)

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й ста-, та й стала жури(ться). (двічі)

Чи ти береза в печі не була
В печі не була та й не горіла?

Я в печі була, ясно горіла,
Свекруха лиха огонь залила.

Свекруха лиха огонь залила,
Шоб я, молода, не вечеряла.

Шоб я молода не вечеряла,
Не вечерявши спатоньки лягла.

Заснула я сон, як місяць зійшов,
Заснула другий, як милий прийшов.

А милий прийшов, в вікно стукає,
В вікно стукає, милу гукає.

Чи ти, мила, спиш, а чи так лежиш,
Що ж до мене ти та й не говориш?

(Я, милий, не сплю, думу думаю:
З ким я, молода, віку доживу.
Доживеш, мила, віку ти сама,
Бо у мене є Галочка друга,
Галочка друга, дитина мала.)

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то ж плакала мати,
Вона ж виряжала сина й у солда(ти). (двічі)

«Іди ж, іди, синку, іди, не барися,
На третій годочок назад поверни(ся). (двічі)

Я ж думала, сину, восени женити,
А ти ж їдеш, сину, в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, синку, невісточку брати,
А ти ж їдеш, синку, з врагом воюва(ти)». (двічі)

Ой на горі гречка (двічі)
Ой біло процвіта(є).

Ой біло процвітає (двічі)
А все просить-блага(є):

"Ой оддай мене, ненько, (двічі)
А в чужу дереве(ньку).

А в чужу деревеньку, (двічі)
А в велику сіме(йку).

Ой де високі хати, (двічі)
Ой де люди бага(ті).

Ой туди б я летіла, (двічі)
Ой де багато ді(ла).

Ділечко б робила, (двічі)
Ой свекрусі годи(ла).

Ой свекрусі годила. (двічі)
Часто в гості б ходи(ла)".

А вже місяць проходить, (двічі)
Дочка в гості не хо(дить).

А другий наступає, (двічі)
Дочки в гості нема(є).

"Ой запрягай, сину, (двічі)
Ой сивую коби(лу).

Та поїдем, сину, (двічі)
До дочки у го(сті).

Ой доїзжають до двору, (двічі)
Зять по двору хо(дить).

Зять по двору ходить, (двічі)
Ой сірі гуси го(нить).

Ой сірі гуси гонить, (двічі)
Ой білі ручки ло(мить).

"Ой зятю ж мій, зятю, (двічі)
А де ж моя дити(на).

А моя ж дитина, (двічі)
А твоя дружи(на)?"

"А що твоя дитина, (двічі)
А моя дружи(на).

Ой лежить в кімнаті (двічі)
На новій крова(ті).

А вже п'ята неділя, (двічі)
Як пила та ї(ла).

А третяя нічка, (двічі)
Не згасає сві(чка)".

Вітер віє, ой, вітер повіває,
Ой, мати ж дочку, ой, про життя пи(тає).

Мати дочку, ой, про життя, ой, питає,
Ой, спитай мати, ой, сірого ву(тяти).

Спитай, мати, ой, сірого, ой, вутяти,
Ой, сіре ж вутя ж, ой, по морю пла(ває).

Сіре вутя, ой, по морю, ой, плаває,
Ой, воно ж моє, ой, все горечко знає.

Воно ж моє, ой, все горечко знає,
Ой, первеє горе – ой, дитина ма(лая).

(Друге горе – свекруха лихая,
Третє горе – мой милий ревнивий,
Сам поїхав у поле орати,
Мене заставив волів поганяти.
Гей, ви, воли сірі, половії,
Осталися мої літа молодії).