Digital archive of folklore

Та ой чия ж то же та й пшениченька,
Та що довгії же гони.

Та й що довгії гони же,
Та ой то ж того же та й козаченька же,
Та й шо чорнії брови.

Та й що чорної брови,
Та ой чиї ж то же та й сірії воли же,
Та й по горі ходили.

Та й по горі же ходили,
Та ой то ж того же та й козаченька же,
Та й шо ми трьох любили.

Та й що ми трьох любили,
Та як первая же та й полюбила же,
Та й колечко дарила.

Та й колечко дарила,
Та як другая же та й полюбила же,
Та й білую постіль слала.

Та білую постіль слала,
Та як третяя же та й полюбила же,
Та й причарувала.

Та й причарувала,
Та чаруй, чаруй та моя же мила,
Та й коли удалося.

Та коли удалося,
Та якби мені ж з твоїм білим личком же
Та й жити довелося.

Ой ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо й на тобі ж, дубе, два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину ж спокинути хоче. (двічі)

Дівчинонька плаче: «Не кидай, козаче,
А бери з собою ж мене й, молодую». (двічі)

Ой якби я знала, що ти моя пара,
Взяла б твоє личко та й намалювала. (двічі)

Та й намалювала, до стіни прибила,
До тії кроваті ж, де спати лягати. (двічі)

До тії кроваті, де спати лягати,
Та й не буде знати ж не батько й не мати. (двічі)

Зелений дубочок на яр похилився,
Та й молодий козаче, ой чого зажурився?

Молодий козаче, чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дороги збився?

Воли не пристали, з дорожки не збився,
Та й того зажурився й, ой без долі вродився.

Того зажурився, без долі вродився,
Та як піду я в поле та й шукать собі долю.

Як піду я в поле шукать собі долю,
Та й не найшов я й долі же, а й найшов синє море.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі же ой самі риболови.

Летіла зозуля та й сіла на сосну,
Та й сіла на сосну, на гілку рзкошну. (двічі)

Та й стала кувати, сироти питати:
«Скажи міні, сестро, з якого ти году?» (двічі)

«Скажи міні, сестро, з якого ти году?
А ще розкажи ж ти скільки в тебе роду?» (двічі)

«А у мене роду – один брат із роду,
Та й той приїжжяє десятого году».

Як приїхав брат же ж у неділю вранці:
«Давай вип’єм, сестро, вип’ємо по чарці!» (двічі)

«(Міні), брате, горілка не п’ється,
Коло мого серця як гадюка в’ється».

«Нехай вона в’ється – вона одірветься,
Розкажи, сестриця, як тобі живеться?»

«А мені живеться – не дай Бог нікому:
Зросла сиротою, а тепер – вдовою».

«Годі тобі, сестро, гіркі сльози лити,
Заберу тебе я між чужиї люди.

Між чужими людьми краще буде жити,
Ніж тут сиротині гіркі сльози лити».

(Сади) мої, та садочки зеленесенькі,
Ой рано цвіли же та й пізно же опадали.

Рано цвіли та й пізно й опадали,
Ой любив милий, а сійчас він спокидає.

Любив милий, а сійчас він спокидає,
Ой мимо ходе же та й у гості не заходе.

Мимо ходе та й у гості не заходе,
Ой хоч і зайде ж так недовго він гостює.

Хоч і зайде, так недовго він гостює,
Ой усю й нічку же він зо мною протоскує.

Долго, долго та й бєлого свєту нєту,
Ой тільки стало та й на зорьку заніматься.

Тільки стало та й на зорьку заніматься,
Ой став же милий усю же правду сознаваться:

«Єсть у мене та й жена й молодая,
Ой єсть у мене ж та й жена же моладая».

Під вишнею-чирешнею я з милим стояла,
Ой чого ж я сумна стала, як з милим розсталась?
Еей, чого ж я сумна стала, що з милим розсталась

Сіда милий у машину, їде в Москівщину,
А дівчині атвічає: «Я тебе покину».
Еей, а дівчині атвічає: «Я тебе покину».

Привикайте, карі очі, сами ночувати,
Хоч привикли не привикли – треба привикати.
Еей, хоч привикли не привикли – треба привикати.

Чорнявого не забуду, з русим спать не ляжу,
Як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.
Еей, як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра – пішла за водою.
Еей, взяла дівка нові відра – пішла за водою.

Іще й води не набрала, стала постояла,
Й за козаком зажурилась та й у воду впала.
Еей, за козаком зажурилась та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать: «Рятуйте!»,
А дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».
Еей, а дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».

Було б тоді жалкувати, як була мала я,
А тепер передо мною й могила сирая.
Еей, а тепер передо мною й могила сирая.

Вернувсь козак з Москівщини та й питає роду:
«А де ж тая й дівчинонька, шо упала в воду?
Еей, а де ж тая й дівчинонька, що упала в воду?»

Нема тії дівчиноньки, осталась дитина,
Хитається по всім світі, бідна сиротина.
Єей, хитається по всім світі, бідна сиротина.

Під вишнею-чирешнею я з милим стояла,
Ой чого ж я сумна стала, як з милим розсталась?
Еей, чого ж я сумна стала, що з милим розсталась

Сіда милий у машину, їде в Москівщину,
А дівчині атвічає: «Я тебе покину».
Еей, а дівчині атвічає: «Я тебе покину».

Привикайте, карі очі, сами ночувати,
Хоч привикли не привикли – треба привикати.
Еей, хоч привикли не привикли – треба привикати.

Чорнявого не забуду, з русим спать не ляжу,
Як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.
Еей, як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра – пішла за водою.
Еей, взяла дівка нові відра – пішла за водою.

Іще й води не набрала, стала постояла,
Й за козаком зажурилась та й у воду впала.
Еей, за козаком зажурилась та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать: «Рятуйте!»,
А дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».
Еей, а дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».

Було б тоді жалкувати, як була мала я,
А тепер передо мною й могила сирая.
Еей, а тепер передо мною й могила сирая.

Вернувсь козак з Москівщини та й питає роду:
«А де ж тая й дівчинонька, шо упала в воду?
Еей, а де ж тая й дівчинонька, що упала в воду?»

Нема тії дівчиноньки, осталась дитина,
Хитається по всім світі, бідна сиротина.
Єей, хитається по всім світі, бідна сиротина.

Ой на горі цигани стояли, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Один циган не п'є, не гуляє, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

На циганку скоса поглядає, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Оддай, циган, ключі золотії, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Та й відімкну коні воронії, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Посіяла огірочки близько над водою,
Поливала й огірочки дрібною сльозо(ю). (двічі)

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотирі листочки,
Не бачила миленького чотирі годо(чки). (двічі)

А на п’ятий побачила як череду гнала,
Не сказала «добрий вечір», бо мати стоя(ла). (двічі)

А мати стояла, а батько дивився,
Не сказала йому «добрий вечір", шоб не насвари(вся). (двічі)

Летять галки через балки, летять вони, крячуть,
Перекажіть тій дівчині, що за мною пла(че). (двічі)

Нехай вона там не плаче, я й тут не журюся,
Нехай вона заміж вийде, я й тут оженю(ся)! (двічі)

Бодай тебе та й женила лихая година,
Ізв’язала мені руки малая й дити(на)! (двічі)

Котилася бочечка дубовая,
А у ній горілочка медовая. (двічі)

А у ній горілочка медовая,
З ким я її пить буду, молодая? (двічі)

З ким я її пить буду, молодая?
Десь поїхав миленький та й немає. (двічі)

Десь поїхав миленький на риночок,
А я, молодесенька, у садочок. (двічі)

А я, молодесенька, у садочок,
Гнула, гнула вишеньку за листочок. (двічі)

Гнула, гнула вишеньку – не пригнула,
Упала під вишеньку та й заснула. (двічі)

Упала під вишеньку та й заснула,
Як приїхав миленький я й не чула. (двічі)

Повій, вітер, ой да вітерок,
Ой да вітерочок
Та й з глибокого яру. (двічі)

Прибудь, милий, ой да чорнобривий,
Ой да чорнобривий
Та й з далекого краю. (двічі)

Ой рад би я ой да й повівать,
Ой да повівати,
Та й дуже яр глибокий. (двічі)

Ой рад би я ой да й прибувать,
Ой да й прибувати,
Та й дуже край далекий. (двічі)

Сидить голуб ой да й на дубо…,
Ой да й на дубочку,
Й а голубка на дубці. (двічі)

Кажи, милий, ой да чорнобривий,
Ой да чорнобривий,
Та й шо в тебе на думці. (двічі)

Сидить голуб ой да й на дубо…,
Ой да й на дубочку,
Й а голубка на вишні. (двічі)

Скажи, милий, ой да чорнобривий,
Ой да чорнобривий,
Та й шо в тебе на мислі. (двічі)

А в Єрусалимі рано задзвонили,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Уставайте, жони, замітайте доли,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Замітайте доми, застилайте столи,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Кладіть паляниці з ярої пшениці,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

З ярої пшениці та з Ордань-водиці,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Дай, Боже, вечір добрий! Винесіть нам пиріг довгий!
З руками, з ногами, щоб бігав за нами!
Біз ручок, без ніжок, щоб упав у сніжок!
Здрастуйте, з Новим Годом, та з Меланками, та з Васильками!

Миланки ходили,
Василька будили,
Василько, мій синку,
Пусти у хатинку,
Я жита не жала,
Золотий хрест держала,
Золоту кадильницю,
Срібну тарільницю,
Радуйтеся, люди,
До нас Христос буде,
Богу свічу ставте,
Нам пиріжок дайте!
Та не ламайте, а ціленький давайте!
Здрастуйте, з Меланками!

Та усі зорі зайнялися, й а місяць підбився,
Та й усі ж хлопці на вулиці жи, а мій опізни(вся).

Ой чого ж він опізнився, що дома немає,
Та в чистім полі, на роздолі жи коня й напува(є).

А кінь ірже, води не п'є й доріженьку чує,
Та десь мій милий, чорнобривий, з другою й ночу(є).

Ночуй-ночуй, мій миленький, ночуй, пригортайся,
Та й а до мене, молодої жи, більш не поверта(йся).

Одна гора високая, й а другая й нижче,
Та й одна й мила й дорогая жи, а другая бли(жче).

А я тую близенькую й людям подарую,
Та й а до тії ж далекої пішки помандру(ю).

Ой у лузі калина стояла,
Ой у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала.
Ой у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала.
Ту калину дівчина ламала,

Й ту калину дівчина ламала,
Вона всих парубків чарувала.
Ой ту калину дівчина ламала,
Вона всих парубків чарувала.

Лиш одному нічого не робить,
Лиш одному нічого не робить,
Він до неї щовечора ходить.
Лиш одному нічого не робить,
Він до неї щовечора ходить.

Ой дівчино лиця рум’яного!
Ой дівчино лиця рум’яного!
Покохай ти ж мене, молодого!
Ой дівчино лиця рум’яного!
Покохай ти ж мене, молодого!

Ой рада б я усіх вас кохати,
Ой рада б я усіх вас кохати,
Так боюсь я козацької зради.
Ой рада б я усіх вас кохати,
Так боюсь я козацької зради.

Не зрубав я у полі тополі,
Не зрубав я у полі тополі,
Та й не зраджу тебе молодої!
Не зрубав я й у полі тополі,
Та й не зраджу тебе молодої!

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, тих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Розвивайся а ти, старий дубе, завтра, завтра мороз буде. (двічі)

Я й морозу та ще й не боюся й завтра, завтра розів’юся. (двічі)

Собирайся, молодий козаче, завтра похід буде. (двічі)

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Іще сонце не зайшло
Та іще ж сонце не зайшло, не зайшло,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та й нещаслива та й дівчина й,
Котра любе козака.

Котра й любе ж козака,
Та й козак сяде та й поїде,
Остаюся я й сама.

Остаюся я сама,
Та й остаюся я сама, я й сама,
Не дівчина ж, не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, не вдова,
Накриточка й молода.

Накриточка ж молода,
Та й накриточка й молода, молода й,
Розпущьоная й коса.

Розпущьоная й коса,
Та й дівчина гречку в’яже,
Вона мені правду й скаже.

А й ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо на тобі ж, дубе, й два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину й покинути хоче. (двічі)

А дівчина плаче: «Не кидай, козаче,
Не кидай самую й мене, молодую. (двічі)

Не кидай самую мене, молодую,
А бери з собою ж мене, молодую». (двічі)