Digital archive of folklore

Понад річкою, понад водою,
Та й заросла рута-мнята, гей, лободою.

Лободою.
Та й нікому руту-мняту, гей, прополоти.

Прополоти.
– Ой устань же, Маринко, раненько.

Виїжджала Віточка із двора,
Та зломила гілочку із верха.
– Рости ж, гілочка, біз верха,
Як мій батенько біз мене,
Біз мене,
Біз мого тихого походу,
Біз мого низького поклону.

Зібрав батько кумпанію
Невеличку, але чесну:

Карпа, Гліба і Дем’яна,
Павла, Гриця і Івана,
Яцька, Стецька і Гаврила,
І Кирила, і Данила,
Петра, Митра і Архипа,
Хомулевка і Тараса,
Гарасима, Опанаса,
Максима, Омелька
Ще й Терешка.

Зібралася компанія
Невеличка, але чесна.
Одні сіли по один бік,
Другі сіли по другий бік.
Купир’ян найстарший – посередині.

Біжить Ганна ще й Тетяна,
Лякать батька Купир’яна,
Біжить Ганна ше й Данилко:
Тікай, батько, куди видко.
Ось мамуся йде – лихо всім буде.
Одні кажуть: «Сидіть тихо!»
Другі кажуть: «Буде лихо!»
Одні кажуть: «Сховаймося!»
Другі кажуть: «Бігаймося!»
А Купир’ян каже:
«Якось то буде!»

Старший боярин горбатий, (двічі)
До стіни прип’ятий,
Гвоздиком прибитий,
Шоб не був сердитий.

Світилка маленька, (двічі)
Як жабка рябенька.
По столу скакає,
Дружичок лякає.

Як зірву я з рози квітку та й пустю на воду:₴Пливи-пливи, з рози квітка, а до, аж до мого род(у).

Пливла, пливла з рози квіт(ка) та й стала кружиться,
Вийшла мати воду брати та й ста.., та й стала дивить(ся).

– Ой чого ж ти, з рози квітка, на воді сов’яла?
– Ой чого ж ти, моя доню, така, така стара стал(а)?

– Ой того ж я, моя мамо, така стара стала,
Що в чужую сторононьку жити, жити я й попал(а).

Дивляться селяни, (двічі)
Шо йдуть городяни.
Попереді та й Віточка йде,
Сімсот дружечок вид(е),
Сімсот ше й чотирі
Та всі чорнобриві,
Сімсот ще й п’ятнадцять
Та всі чипуряться.

Ой вийди ти, матінко, напротів нас,
Глянь же ти, матінко, на всих нас:
Кращая Віточка од усих нас.

Світилку – в халоші, шоб не ззіли воші.

Дружко коровай крає, (двічі)
Семеро дітей має,
Та всі з кошилями –
Весь коровай забрали.

Старшая дружечка, (двічі)
Поглянь в віконечко:
А як іще рано,
То ще й погуляєм,
А як уже пізно,
Розійдемось різно.

Ой рано ше, рано, (двічі)
Іще погуляєм:
Ще зоря вечірняя
З місяцем не зійшла.

Приїхали три козаки, та всі три однакі,
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті, гей!
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті.

Один стоїть край віконця, другий коня в’яже, гей!
Третій стоїть під дверима, «Добрий вечір!» каже:

– Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей!
Пусти дочку на вулицю, ой хоч подивиться.

– Стоїть вода у ставочку – коли хоч, напийся, гей!
Сидить дочка край віконця, коли хоч, дивися.

– Непогожа в ставу вода – піду до криниці, гей!
Незвичайна твоя дочка – піду до вдовиці.

А у вдовиці – три світлиці ще й третя кімната, гей!
А в дівчини – одна хата, та й та неприбрата.

Ой при лужку, при лужку, при широкім полі,
При великім табуні кінь гуля поволі,
При великім табуні кінь гуля поволі.

Кінь гуля поволі, козак – поневолі.
– Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздой,
Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздой.

Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздою,
Вдарю шпорами під боки – кінь летить стрілой,
Вдарю шпорами під боки – кінь летить стрілою.

Ой лети, лети, мій коню, та й вихром несися,
Проти милої двора стань-остановися,
Проти милої двора стань-остановися

Стань-остановися та вдарь копитами,
Чи не вийде дівчинонька з чорними бровами,
Чи не вийде дівчинонька з чорними бровами

Ой не вийшла красная дєвіца, вийшла її мати.
– Здрастуй, здрастуй, любий зятю, пожалуй до хати,
– Здрастуй, здрастуй, любий зятю, пожалуй до хати.

– Я не хочу в хату, хочу у світлицю,
Розбужу солодкий сон, красную дєвіцу,
Розбужу солодкий сон, красную дєвіцу.

Правой ручкой обняла ще й поцілувала.

Посадила й огірочки близько над водою,
Поливала й огірочки дрібною сльозой(у).

Ростіть-ростіть, огірочки, в чотири листочки,
Не бачила миленького аж три вечероч(ки).

На четвертий побачила, як череду гнала.
Не сказала «Добрий вечір», бо мати стоял(а).

Летить орел сизокрилий, та й летючи кряче:
– Перекажи дівчинонькі, що за мною плач(е).

Нехай вона та й не плаче, бо я не журюся,
Нехай вона заміж іде, а я й оженюсь.

Ой піду я лугом, лугом, нуда-я, нуда-я,
Там мій милий оре плугом, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Понесу я йому їсти, нуда-я, нуда-я,
Чи не скаже мені сісти, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Він наївся, він напився, нуда-я, нуда-я,
Та й на ріллю повалився, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Чого лежиш, чом не ореш, нуда-я, нуда-я,
Чом до мене не говориш, нуда-я, нуда-я? (двічі)

– А я лежу та й думаю, нуда-я, нуда-я,
Що погану жінку маю, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Який тобі дідько винен, нуда-я, нуда-я,
Що ти гарний, чорнобривий, нуда-я, нуда-я. (двічі)

А я руда вродилася, нуда-я, нуда-я,
Чорнявому судилася, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Не сватав ти мене вночі, нуда-я, нуда-я,
Не вилізли ж тобі очі, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Чорнявого поцілую, нуда-я, нуда-я. (двічі)

На городі верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Вона красна ще й красива, (двічі)
Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива –
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде, (двічі)
Розраяли вражі люди.

Розраяли, розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

Як любились, так і будем.

По той бік гора, по цей бік гора,
Поміж тими крутими горами сходила й зоря.

Ой то й не зоря, дівчина моя,
З новенькими та відерцями по водицю йшла.

– Дівчино моя, напій же коня
З рубленої нової криниці, з повного відра.

– Козаченьку мій, коли б я твоя,
Взяла б коня за шовковий повід та й напоїла.

– Дівчино моя, чом заміж не йшла?
– Бідна була, по наймах служила – пари не знайшла.

– Дівчино моя, сідай на коня,
Та й поїдем у чистеє поле, до мого двора.

А в мого двора нема ні кола,
Тільки стоїть один кущ калини, та й та не цвіла.

Ой у полі криниченька,
Кругом неї травиченька.
Ой там Роман воли пасе,
А дівчина воду несе.

Ой став Роман жартувати,
З відер воду виливати.
– Годі, Роман, жартувати,
З відер воду виливати.

Бо нерідну неньку маю,
Буде бити – добре знаю.
Не так бити, як лаяти
Ще й Романом докоряти:

– Де ж ти, доню, барилася,
Вже й вечеря зварилася?
– Налетіли гуси з броду,
Сколотили з піском воду.

Я, молода, постояла,
Доки вода устояла.
– Брешеш, доню, не стояла,
Ти з Романом розмовляла.

І шумить, і гуде, дрібний дощик іде.
А хто ж мене, молодую, та й додому доведе? (двічі)

Обізвався козак на солодкім меду:
– Гуляй, гуляй, дівчинонько, я й додому одведу. (двічі)

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе,
В човні дівчина пісню співа, а козак чує – серденько мре. (двічі)

Пісня та мила, пісня та люба, все про кохання, все про любов:
Як ми любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов. (двічі)

Ви ж мені, очі, вік скоротили, де ж ви навчились зводить людей. (двічі)