Digital archive of folklore

Понад річкою, понад водою,
Та й заросла рута-мнята, гей, лободою.

Лободою.
Та й нікому руту-мняту, гей, прополоти.

Прополоти.
– Ой устань же, Маринко, раненько.

Зібрав батько кумпанію
Невеличку, але чесну:

Карпа, Гліба і Дем’яна,
Павла, Гриця і Івана,
Яцька, Стецька і Гаврила,
І Кирила, і Данила,
Петра, Митра і Архипа,
Хомулевка і Тараса,
Гарасима, Опанаса,
Максима, Омелька
Ще й Терешка.

Зібралася компанія
Невеличка, але чесна.
Одні сіли по один бік,
Другі сіли по другий бік.
Купир’ян найстарший – посередині.

Біжить Ганна ще й Тетяна,
Лякать батька Купир’яна,
Біжить Ганна ше й Данилко:
Тікай, батько, куди видко.
Ось мамуся йде – лихо всім буде.
Одні кажуть: «Сидіть тихо!»
Другі кажуть: «Буде лихо!»
Одні кажуть: «Сховаймося!»
Другі кажуть: «Бігаймося!»
А Купир’ян каже:
«Якось то буде!»

Виїжджала Віточка із двора,
Та зломила гілочку із верха.
– Рости ж, гілочка, біз верха,
Як мій батенько біз мене,
Біз мене,
Біз мого тихого походу,
Біз мого низького поклону.

Як зірву я з рози квітку та й пустю на воду:₴Пливи-пливи, з рози квітка, а до, аж до мого род(у).

Пливла, пливла з рози квіт(ка) та й стала кружиться,
Вийшла мати воду брати та й ста.., та й стала дивить(ся).

– Ой чого ж ти, з рози квітка, на воді сов’яла?
– Ой чого ж ти, моя доню, така, така стара стал(а)?

– Ой того ж я, моя мамо, така стара стала,
Що в чужую сторононьку жити, жити я й попал(а).

Старший боярин горбатий, (двічі)
До стіни прип’ятий,
Гвоздиком прибитий,
Шоб не був сердитий.

Світилка маленька, (двічі)
Як жабка рябенька.
По столу скакає,
Дружичок лякає.

Приїхали три козаки, та всі три однакі,
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті, гей!
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті.

Один стоїть край віконця, другий коня в’яже, гей!
Третій стоїть під дверима, «Добрий вечір!» каже:

– Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей!
Пусти дочку на вулицю, ой хоч подивиться.

– Стоїть вода у ставочку – коли хоч, напийся, гей!
Сидить дочка край віконця, коли хоч, дивися.

– Непогожа в ставу вода – піду до криниці, гей!
Незвичайна твоя дочка – піду до вдовиці.

А у вдовиці – три світлиці ще й третя кімната, гей!
А в дівчини – одна хата, та й та неприбрата.

Ой при лужку, при лужку, при широкім полі,
При великім табуні кінь гуля поволі,
При великім табуні кінь гуля поволі.

Кінь гуля поволі, козак – поневолі.
– Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздой,
Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздой.

Ой піймаю, загнуздаю шовковой уздою,
Вдарю шпорами під боки – кінь летить стрілой,
Вдарю шпорами під боки – кінь летить стрілою.

Ой лети, лети, мій коню, та й вихром несися,
Проти милої двора стань-остановися,
Проти милої двора стань-остановися

Стань-остановися та вдарь копитами,
Чи не вийде дівчинонька з чорними бровами,
Чи не вийде дівчинонька з чорними бровами

Ой не вийшла красная дєвіца, вийшла її мати.
– Здрастуй, здрастуй, любий зятю, пожалуй до хати,
– Здрастуй, здрастуй, любий зятю, пожалуй до хати.

– Я не хочу в хату, хочу у світлицю,
Розбужу солодкий сон, красную дєвіцу,
Розбужу солодкий сон, красную дєвіцу.

Правой ручкой обняла ще й поцілувала.

Посадила й огірочки близько над водою,
Поливала й огірочки дрібною сльозой(у).

Ростіть-ростіть, огірочки, в чотири листочки,
Не бачила миленького аж три вечероч(ки).

На четвертий побачила, як череду гнала.
Не сказала «Добрий вечір», бо мати стоял(а).

Летить орел сизокрилий, та й летючи кряче:
– Перекажи дівчинонькі, що за мною плач(е).

Нехай вона та й не плаче, бо я не журюся,
Нехай вона заміж іде, а я й оженюсь.

Ой піду я лугом, лугом, нуда-я, нуда-я,
Там мій милий оре плугом, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Понесу я йому їсти, нуда-я, нуда-я,
Чи не скаже мені сісти, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Він наївся, він напився, нуда-я, нуда-я,
Та й на ріллю повалився, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Чого лежиш, чом не ореш, нуда-я, нуда-я,
Чом до мене не говориш, нуда-я, нуда-я? (двічі)

– А я лежу та й думаю, нуда-я, нуда-я,
Що погану жінку маю, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Який тобі дідько винен, нуда-я, нуда-я,
Що ти гарний, чорнобривий, нуда-я, нуда-я. (двічі)

А я руда вродилася, нуда-я, нуда-я,
Чорнявому судилася, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Не сватав ти мене вночі, нуда-я, нуда-я,
Не вилізли ж тобі очі, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Чорнявого поцілую, нуда-я, нуда-я. (двічі)

На городі верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Вона красна ще й красива, (двічі)
Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива –
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде, (двічі)
Розраяли вражі люди.

Розраяли, розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

Як любились, так і будем.

По той бік гора, по цей бік гора,
Поміж тими крутими горами сходила й зоря.

Ой то й не зоря, дівчина моя,
З новенькими та відерцями по водицю йшла.

– Дівчино моя, напій же коня
З рубленої нової криниці, з повного відра.

– Козаченьку мій, коли б я твоя,
Взяла б коня за шовковий повід та й напоїла.

– Дівчино моя, чом заміж не йшла?
– Бідна була, по наймах служила – пари не знайшла.

– Дівчино моя, сідай на коня,
Та й поїдем у чистеє поле, до мого двора.

А в мого двора нема ні кола,
Тільки стоїть один кущ калини, та й та не цвіла.

Ой у полі криниченька,
Кругом неї травиченька.
Ой там Роман воли пасе,
А дівчина воду несе.

Ой став Роман жартувати,
З відер воду виливати.
– Годі, Роман, жартувати,
З відер воду виливати.

Бо нерідну неньку маю,
Буде бити – добре знаю.
Не так бити, як лаяти
Ще й Романом докоряти:

– Де ж ти, доню, барилася,
Вже й вечеря зварилася?
– Налетіли гуси з броду,
Сколотили з піском воду.

Я, молода, постояла,
Доки вода устояла.
– Брешеш, доню, не стояла,
Ти з Романом розмовляла.

І шумить, і гуде, дрібний дощик іде.
А хто ж мене, молодую, та й додому доведе? (двічі)

Обізвався козак на солодкім меду:
– Гуляй, гуляй, дівчинонько, я й додому одведу. (двічі)

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе,
В човні дівчина пісню співа, а козак чує – серденько мре. (двічі)

Пісня та мила, пісня та люба, все про кохання, все про любов:
Як ми любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов. (двічі)

Ви ж мені, очі, вік скоротили, де ж ви навчились зводить людей. (двічі)

Ой не шуми, луже, зелений байраче.
– Не плач, не журися, молодий козаче.

– Не сам же я плачу, плачуть карі очі,
Що нема спокою ані вдень, ні вночі.

Сусіди близькії – вороги тяжкії,
Не дають ходити, дівчину любити.

Я ж буду ходити і буду любити,
Ще й до себе візьму, буду з нею жити.

Я(к) умру я, мила, а ти будеш жива,
Чи згадаєш, мила, де моя могила?

А моя могила – край синього моря,
Де була між нами тихая розмова.

Зійдеш на могилу, не сумуй, не дуже,
Спогадають люди, що любились дуже.

Зійдеш на могилу, не труси землею,
Бо вона, вважаєш, як тяжко під нею.

Тим воно тяженько – любились вірненько. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька, поїхав за Десну.
– Рости, рости, дівчинонько, на другую весну. (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

– Ой не плачте, карі очі – така ваша доля:
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Зелененькі огірочки, жовтенькі цвіточки.
Нема мого миленького – плачуть карі очки. (двічі)

Тече вода каламутна.
– Мила моя, чогось смутна?
– Я не смутна, лем сердита,
Бо я зночі була бита,
Я не смутна, лем сердита,
Бо я зночі була бита.

Била мене мати зночі
За Йванкові чорні очі,
Ще й казала, буде бити,
Щоб Івана не любити,
Ще й казала, буде бити,
Щоб Івана не любити.

– Мамко моя, зроби ми дашто –
За Йванком дуже тяжко.
Мені мати ворожила –
Взяла тичку та й набила,
Мені мати ворожила –
Взяла тичку та й набила.

– Мамко моя, солоденька,
І ти була молоденька,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.

Тобі було легко, мати,
Між своїми вибирати:
Ти вийшла за мого нянька –
Я люблю чужого Йванка,
Ти вийшла за мого нянька –
Я люблю чужого Йванка.

А я Йвана так любую:
Де зійдуся, там цілую.
– Ой Іване, серце моє,
Нема таких, як ми двоє,
Ой Іване, серце моє,
Нема таких, як ми двоє.

Пливе човен, води повен, та все хлюп-хлюп-хлюп-хлюп,
Іде козак до дівчини та все тюп-тюп-тюп-тюп.

Пливе човен, води повен, та й накритий листом.
– Не хвалися, дівчинонько, червоним намистом.

Бо прийдеться-доведеться намисто збувати –
Молодому козакові тютюн купувати. (двічі)

Пливе човен, води повен, та й накрився лубом.
– Ой не хвастай, козаченьку, кучерявим чубом.

Молодого козаченька в військо віддавати. (двічі)

Ой Петре, Петре, Йіване,
Уже твоя Петрівка й минає.

Минає,
Шо сонечко вгору йде та й і сяє.

Та й сяє,
Половина літечка й немай(е).

Нимає,
А Йіванко коника сідлає.

Сідлає.
– Я сідлаю коника й вороного.

Вороного,
Та й поїду до роду до чужог(о).

До чужого,
Буде мене чужий рід частуват(и).

Частувати,
Буде мене Маринка, гей, питат(и).

Питати:
– Ой де ще ти, Іванко, сю ніч був?

Сю ніч був,
Шо до мене, молодої, гей, не прибув?

Не прибув.
– Ой був же я, Маринко, й на торзі.

На торзі,
Купив тобі черевички, гей, об нозі.

Об нозі.
Носи, носи черевички, гей, об нозі.

За твоє дівування, гей, ізноси.