Digital archive of folklore

Ой під тим дубом, під дубиною,
Седит голубчик з голубиной.

Вони сиділи та й парувались,
Правим крилечком та й обніма(лись).

Де взявся вистріл, вистріл з-за дуба,
Убив голуба ー голубка вдо(ва).

Вийшов охотник, охотник з бору,
Узяв голубку, приніс додо(му).

Дав він їй їсти, дав він їй пити,
Чистой водиці, ярой пшени(ці).

«Не хочу їсти, не хочу пити,
Нема милого, ні з ким говори(ти)».

Тече річенька, невеличенька, схочу ー перескочу,
Оддай же мене, моя матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як оддавала, приказувала: «В гостях не бувати,
А якщо прийдеш, моя донечка, то вижену з хати». (двічі)

Терпіла я год, терпіла другий, третій не стерпіла,
Перетворилась сизой зозульой, додому летіла. (двічі)

Прилетіла в сад, сіла на калині та й стала кувати,
Та й стала кувать, жалю завдавать всій своїй родині. (двічі)

Та ще сонце не заходило,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та нещаслива та дівчина, котра любить козака.

Котра любить козака,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся я й сама,
Та зостаюся я сама, не дівчина й не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, рекрутонька й молода.

Рекрутонька й молода,
Та вийшла дівка за ворота, за новиє й ворота.

За новиє ворота,
Та випустила канарейку з-під правого рукава.

З-під правого рукава.
Ой лети-лети, канарейка, вгору, вгору висака.

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум на чу…, на чужу старонку. (двічі)

Ой в чужиї стороненьки ни батька й ни неньки,
Тільки в саду (гаю) вишневому пают, пают салавейки. (двічі)

Пойте, пойте, соловейки разними галасами,
А (ох) я вийду в сад зелений – зальюсь, зальюся слязами. (двічі)

Ой зірву я с рози квітку та постю на воду:
«Пливи, пливи, з рози квітка, й до мо..., до мого ти роду». (двічі)

Ой пливла да пливла квітка та й стала кружитца,
Вийшла з хати стара ненька, та й ста…, та й стала журитца. (двічі)

«Ой чого ж ти, з рози квітко, так рано зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стала? (двічі)

Чи синів ти поженила, чи дочок віддала,
За чужою рабатою така, така стара стала?» (двічі)

У полі береза, у полі кудрява,
Та хто йде – не минає, ой березу лама(є). (двічі)

Та хто йде – не минає, березу ж ламає,
Та й горе (ж) тому жити, ой хто пари не ма(є). (двічі)

Та горе ж тому жити, хто пари не має,
А ще гірше тому, ой хто по дві коха(є). (двічі)

Світає-дняє, милого ж немає,
А вже світ біленький, як прийшов мій миленьк(ий). (двічі)

Прийшов він до хати, сам лягає спати,
До стіни очима, а до мене плечим(а). (двічі)

Посадила розу край вікна, (двічі)
Ой мала я мужа, ой мала я мужа, ой мала я мужа приймака. (двічі)

Нічого (ж) не робе – тільки п’є, (двічі)
А прийде додому, а додому прийде, а прийде додому – жінку б’є. (двічі)

«Не бий мене, муже (ж), не карай, (двічі)
Бо тебе покину, діточок маленьких, а сама поїду за Дунай». (двічі)

А за Дунайом стояла, (двічі)
Білим платочком, білим платочком, білим платочком махала. (двічі)

Ой стоїть явір та й над водою та й на яр похилився,
На козаченька та й недоленька, козак зажурився.

«Ой не хилися, та й явороньку, ти ще й зелененький,
Ой не журися, та й козаченьку, ти ще й молоденький».

Ой не рад явір та й хилитися, та й вода корінь миє,
Ой не рад козак та й журитися, та й серденько мліє. (двічі)

Ой з-за гори кам’яної голуби літають,
Не зазнала щастя й долі – вже літа минають. (двічі)

І не їла, і не пила, й не гарно сходила,
Тільки того я (й) зазнала, що гірко робила. (двічі)

Запрягайте коні в шори, коні ворониє,
Та й поїдьмо доганяти літа молодії. (двічі)

Наздогнала літа свої на кам’яном мості,
«Ой, верніться, літа мої, хоть на час у гості». (двічі)

«Не вернемось, не вернемось, бо нема до кого,
Було б літа шанувати, як здоров’я свого». (двічі)

Як піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум й у чу-, й у чужу й сторо(нку). (двічі)

А в чужій же сторононьці – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співав, співав соловей(ко). (двічі)

Співай, співай, соловейку, всіма голосами,
А я піду в сад вишневий, вмиюсь, вмиюся й сльоза(ми). (двічі)

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум на чу… на чужу сторон(ку).

На чужій же сторононьці ні отця, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють соловей(ки).

Пойтє, пойтє, соловейки, всима голосами,
А я піду в сад вишневий, вмиюсь, вмиюся слєзой. (двічі)

Вітер віє, ой вітер віє, ой вітер повіває,
Ой мати ж дочку да й про горе ж питає.

«Скажи, доню, ой скажи ж, доню, ой яке ж в тебе горе?
«Ой спитай, мати, да й сизого гуся(ти).

Сизе гуся, да й сизе гуся, да й по морю плаває,
Ой воно ж моє да й усе ж горе зна(є).

Перше горе, ой перше ж горе –що й дитина малая,
Ой друге ж горе – що свекруха лиха(я).

Друге горе, ой друге горе, що й свекруха лихая,
Ой третє ж горе – що й милий покида(є).

Їде милий, ой їде милий да й у поле орати,
Ой бере ж мене да й волів поганя(ти).

Ой гей, воли, ой гей, воли, ой гей, круторогі,
Ой верніться да й літа да ще й чорниє бро(ви).

Правой ручкой, ой правой ручкой да й волів поганяла,
Ой лєвой ручкой да й сльози ж витира(ла)».

(На вгороді верба рясна),
Там стояла дівка красна.

Вона красна, ще й вродлива, (двічі)
Її доля не щаслива.

Її доля не щаслива, (двічі)
Нема того, що любила.

Нима його та й не буде, (двічі)
Розраяли його люди.

Розраяли, розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (двічі)
І друг друга любить будем!

А всі гори зеленіють, ой всі гори зеленіють,
Тільки одна гора чор(на).

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Десь взялася чорна хмара, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Та й упала зіма біла, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Де ж я буду зімувати, (двічі)
Своїх діток годува(ти)?

«Ой, братіку-соколоньку, (двічі)
Прийми ж мене на зімонь(ку)».

«Ой, сестричко-перепілко, (двічі)
Коли ж в тебе діток скілько?»

«Ой, братіку, не лякайся, (двічі)
Моїх діток не цурай(ся).

Як ти сядеш обідати, (двічі)
То я своїх діток вишлю.

Ідіть, діти, ідіть з хати, (двічі)
Сяде дядько обідати.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Вона сичіть, як гадина».

Поки дядько пообіда (двічі)
Діти батька одвідають.

«Встаньте, тату, встаньте з ями, (двічі)
Горе жити коло мами.

Встаньте, тату, встаньте з гробу, (двічі)
Горе жити коло роду».

Ой вербо, вербо, де ж ти зросла,
Що твоє листячко й вода знесла?

Ой знесла, знесла, тиха й вода,
А я молода, як ягода.

А я молода, як ягода,
Не піду замуж не рік, не два.

А піду замуж аж п’ятого,
За п’яниченьку, проклятого.

А кажуть люди, що він не п’є,
Він щовечора із корчми йде.

Світе місяць, світе ясний, та й світе в хатину,
Ой там мати ж молодая колише дитину. (двічі)

Похилилася в колиску, вже ж доня заснула,
Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. (двічі)

«Доню, квітко польовая, ясні ж оченята,
Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? (двічі)

Хай твій, доню, голосочок тата ж не гукає,
Він спокинув твою матір, а тебе й не знає». (двічі)

Туман полє покриває,
Та туман полє покриває, сиз голубчичок літає.

Сиз голубчичок літає,
Та він літає, воркотає, та все крилечками блудить.

Та все крилечками блудить,
Та як тяжко, як важко, ой, хто кого вірно любить.

Ой, хто кого вірно любить,
Та й ще тяжче, ой, ще важче, ой хто кого спокидає.

Ой хто кого спокидає,
Та попід мостом, травка ростом, щука-риба лина гонить.

Щука-риба лина гонить,
Та то не щука, то й не риба, то з милим дружком розлука.

То з милим дружком розлука,
Та розлучила нас негода, чужа, дальня сторононька.

Чужа, дальня сторононька,
Та й ми (розлучилися) та й звечора, а я й умру завтра вранці.

А я й умру завтра вранці,
Та й поховайте ж мене, хлопці, в одной трунке, в одной ямке.

Зажурилася молода удівонька,
Що не кошена зелена дібрівонь(ка).

Найму косарів сімдесят ще й чотирі,
Щоб викосили усі гори й доли(ни).

Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу поляга(є).

Зажурилася молода удівонька,
Що не кошена зелена дібрівонь(ка).

Ой зійшов місяць серед неба і в чистому полі й очутивсь,
Він осіяв усю долину, а сам за хмару закотивсь,
Він осіяв усю долину і знов за хмару закотивсь.

А в тій долині є хатина, а в тій хатині ж й огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

«Ой мамо ж, не оддайте за старого, старий ни порочка міні,
Ой як оддасте за старого, то ж буду я в сирой землі». (двічі)

Косарі косят, вітер повіває,
Шовкова трава на косу й лягає.

Шовкова трава на косу лягає,
Поміж той травой галочка й літає.

– Галочка моя, ти, моя чорненька,
Скажи, галочка, де ж моя й миленька?

– А твоя й мила – в лузі над водою,
Обмивається дрібною й сльозою.

Умивається дрібною сльозою,
Утирається шовковой хустою.

Зеленая вишня з-під кореня вийшла,
Віддали мене заміж, де я не привична. (двічі)

Ой вийду на гору та й гляну додолу.
– Вари, мамко, вечерю ще й на мою долю. (двічі)

– Варила, варила – не много й не трошки.
Нема ж тобі, доню, ні миски, ні ложки. (двічі)

– Згадай мене, мамо, хоч у раз у вівторок,
А я ж тебе, мамо, – на день разів сорок. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За гіркими сльозами я світа й не бачу. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди подивися, як я тут горюю. (двічі)