​Зійшов же місяць із-за хмари

Ой зійшов місяць серед неба і в чистому полі й очутивсь,
Він осіяв усю долину, а сам за хмару закотивсь,
Він осіяв усю долину і знов за хмару закотивсь.

А в тій долині є хатина, а в тій хатині ж й огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

«Ой мамо ж, не оддайте за старого, старий ни порочка міні,
Ой як оддасте за старого, то ж буду я в сирой землі». (двічі)

…там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана седить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти в мене зіронька одна,
Не жди козаченька додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повернулось, багато декого нема,
Усі дівчата заміж вийшли, а ти чого сидиш одна?”.

“Не хочу, матінко, старого, бо він не парочка мені,
Як віддаси ж мене за нього, так лучше згнить в сирій землі!”. (двічі)

На горі ой да на високій, там сизокрил орел сидить,
Там мати доньку вговоряє, донька заплакана сидить. (двічі)

"Ой доню, доню моя мила, ти в мене ягідка одна,
Не жди, не жди, бо він не прийде, його на світі вже й нема. (двічі)

Багато хлопців поверталось, багато їх уже нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сидиш одна?" (двічі)

"Ой мамо, не люблю старого, старий не парочка мені,
Як віддаси мене за нього, я буду гнить в сирій землі!" (двічі)

Зійшов же місяць за ту гору та вгору високо піднявсь,
Та й освітив усю долину та й знов за хмару заховавсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню ж, доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Не дожидай його додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багацько хлопців поверталось, багацько де кого й нема,
Багато дівчат заміж вийшло, а ти чого сидиш сама? (двічі)

ー Не хочу ж, мамо, за старого, старий не парочка мені,
Як оддаси мене за його, то зогнію в сирій землі. (двічі)

ー Іди ж ти, доню, за старого, старий жалітиме тебе,
І будеш жить за ним щасливо, і будеш згадувать мене. (двічі)

Ой зійшов місяць над горою та й всю долину освітив,
Як освітив же він долину, а сам за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, в хатині лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню, доню моя, доню, ти в мене зіронька й одна,
Не жди козаченька додому, його й на світі вже й нема. (двічі)

ー Багато хлопців повертались, багато їх уже й нема,
Усі дівчата вийшли заміж, а ти чого сидиш одна? (двічі)

Ой посадила я гвоздичок, а той гвоздичок не зійшов,
Ой як же його не любити, як він до серця підійшов. (двічі)

Ой вийшов місяць із-за хмари, та вп’єть за хмару закотивсь,
Та й освітив ясну долину, та й знов за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, а в хаті тій огонь горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

– Ой доню, рідна моя доню, ти в мене донечка одна,
Не жди, не прийде він додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повертались, багато де-кого нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сидиш сама? (двічі)

– Ой мамо, рідна моя мамо, я в тебе донечка одна,
Не віддай мене за старого, старий – не парочка моя. (двічі)

Літала голубка по-під небесами,
Шукала матуся же ой своїй дочці пари. (двічі)

А вона шукала багатого сина,
А її кохає же ой бідна сиротина. (двічі)

Він її кохає, ще й думає брати,
"Не мішай любові же, ой моя рідна мати. (двічі)

Як будеш мішати, дозволь мені, мати,
Дозволь мені, мати, ой явора зрубати. (двічі)

Явора зрубати,трунку збудувати,
Трунку збудувати ой на чотирі боки. (двічі)

На чотирі боки,
Щоб стояла трунка же ой сто чотири роки. (двічі)

А вона стояла та й начала гнити,
А з тієї трунки же ой стало ж говорити. (двічі)

Стало говорити:
"Дайте ж мені пару, я ще хочу жити!" (двічі)

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)

Ой не шуми, луже, зелений байраче.
– Не плач, не журися, молодий козаче.

– Не сам же я плачу, плачуть карі очі,
Що нема спокою ані вдень, ні вночі.

Сусіди близькії – вороги тяжкії,
Не дають ходити, дівчину любити.

Я ж буду ходити і буду любити,
Ще й до себе візьму, буду з нею жити.

Я(к) умру я, мила, а ти будеш жива,
Чи згадаєш, мила, де моя могила?

А моя могила – край синього моря,
Де була між нами тихая розмова.

Зійдеш на могилу, не сумуй, не дуже,
Спогадають люди, що любились дуже.

Зійдеш на могилу, не труси землею,
Бо вона, вважаєш, як тяжко під нею.

Тим воно тяженько – любились вірненько. (двічі)