​Зійшов же місяць із-за хмари

Літала голубка по-під небесами,
Шукала матуся же ой своїй дочці пари. (двічі)

А вона шукала багатого сина,
А її кохає же ой бідна сиротина. (двічі)

Він її кохає, ще й думає брати,
"Не мішай любові же, ой моя рідна мати. (двічі)

Як будеш мішати, дозволь мені, мати,
Дозволь мені, мати, ой явора зрубати. (двічі)

Явора зрубати,трунку збудувати,
Трунку збудувати ой на чотирі боки. (двічі)

На чотирі боки,
Щоб стояла трунка же ой сто чотири роки. (двічі)

А вона стояла та й начала гнити,
А з тієї трунки же ой стало ж говорити. (двічі)

Стало говорити:
"Дайте ж мені пару, я ще хочу жити!" (двічі)

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)

Ой не шуми, луже, зелений байраче.
– Не плач, не журися, молодий козаче.

– Не сам же я плачу, плачуть карі очі,
Що нема спокою ані вдень, ні вночі.

Сусіди близькії – вороги тяжкії,
Не дають ходити, дівчину любити.

Я ж буду ходити і буду любити,
Ще й до себе візьму, буду з нею жити.

Я(к) умру я, мила, а ти будеш жива,
Чи згадаєш, мила, де моя могила?

А моя могила – край синього моря,
Де була між нами тихая розмова.

Зійдеш на могилу, не сумуй, не дуже,
Спогадають люди, що любились дуже.

Зійдеш на могилу, не труси землею,
Бо вона, вважаєш, як тяжко під нею.

Тим воно тяженько – любились вірненько. (двічі)