Digital archive of folklore

Ой забілєли снєжки
Та й забілєли бєлі же
Ой по крутой горі.

Ой по крутой горі ой,
Та заболєло тєло же ой козацькеє бєло же
Ой в чужой стороні.

Ой в чужой стороні ой,
Та ніхто не заплаче, ой по козацьком тєлу же,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат ні сестра ой,
Та хіба ой заплаче, ой ще запечалиться же
Ой товариш його.

Ой товарищ його ой,
"Та товаришу вірний, ой ти братіку рідний же,
Ой скоро я умру.

Ой скоро я умру ой,
Та зроби ж мені, брате, ой вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева труну".

Ой з клен-древа труну ой,
"Та ой де ж тобі, брате, та вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева взять?".

Ой з клен-древа взять ой,
Та ой будеш ти брате, та вірний товаришу же,
Ой в сосновій лежать.

Ой в сосновій лежать.
Та сосновая трунка, ой глибокая ямка же
Ой під рокитою.

Ой під рокитою, ой,
Ой рокита висока, ой на листя широка же
Ой похилилася.

Ой похилилася, ой,
Та молода дівчина ой по козацьком тєлу же
Ой зажурилася".

Як виходив я із хати,
Прощай, рідна ж моя мати,
Гей, гей, доля моя,
Де ж ти водою запливла?

Як виходив я з крильця,
Прощай, рідна сестриця,
Гей, гей, доля моя,
Де ж ти водою запливла?

Як виходив я з двора,
Прощай, родіна моя,
Гей, гей, доля моя,
Де ж ти водою запливла?

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібненько. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона провожала синочка в солдати. (двічі)

«Іди, іди, синку, іди, не барися,
Через два годочка додому вернися. (двічі)

Ой мамо, ой ненька, не плач, не турбуйся,
Відслужу Вітчизні, додому вернуся. (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду веселенько. (двічі)

А в неділю вранці, ще сонце не сходе,
А вже ж мій миленький, ой, по казармі ходе.(двічі)

По казармі ходе, в руках саблю носе,
В руках саблю носе, ой, командіра просе. (двічі)

"Командіре, брате, відпусти додому,
Спокинув дівчину, ой, не вручив нікому". (двічі)

"Відпускаю тебе, тільки не самого,
Звелю осідлати, ой, коня вороного. (двічі)

Коня вороного, золоте сідельце,
Поїзжай додому, ой, розвселяй серце!" (двічі)

Їде Ваня, їде же, їде, двір минає,
Стоїть дівчинонька, ой, слізоньки втирає. (двічі)

"Ой чого ж ти їдеш, чого двір минаєш?
Я ж твоя кохана, ой, хіба ж ти не знаєш?" (двічі)

"Якби ж ти, кохана же, ти б мене кохала,
Я за гору скрився, ой, ти сина придбала!" (двічі)

"Не сама ж я дбала, дбали ми з тобою,
Хіба ж ти забувся, ой, як гуляв зі мною? (двічі)

Як гуляв зі мною, в саду під вербою,
В саду під вербою, ой, як стояв зі мною?! (двічі)

Ой колись була розкошонька,
А тепер стала неволенька.

Ой тепер стала неволенька,
Ой болить серце, головонька.

Ой берут брата у солдати,
А за ним плаче батько й мати.

А й за ним плаче батько й мати,
Ще й три сестриці-жалібниці.

Ой що старша сестра коня веде,
Середульша сестра сідло несе.

Середульша сестра сідло несе,
А найменша сестра листа пише.

Ой вона пише-виписує,
Та й свого брата випитує:

«Ой ти, братіку наш, ти один у нас,
Ой коли прийдеш в гості до нас?»

«А ти, сестро моя, найменшая,
Ти досада моя найгіршая.

Ой піди, сестро, до Дунаю
Та візьми, сестро, піску з краю.

Та візьми, сестро, піску з краю,
Та й посій же, сестро, на камені.

Як на камені пісок зійде,
Ой тоді ж братік в гості прийде".

Ой нема піску, нема сходу,
Ой нема брата із походу.

Ой нема піску, вода змила,
Та нема брата, пуля вбила.

Ой на горі там сосонка,
Ой на горі там соснонька, там стояла дівчинонька. (двічі)

Вона плакала-ридала, (двічі)
Вона плакала-ридала, на шлях битий поглядала. (двічі)

Битим шляхом козаки йдут, (двічі)
Битим шляхом козаки йдут, з-під милого коня ведут. (двічі)

Ой ти, коню сивогривій, (двічі)
Ой ти, коню сивогривій, де ж мій милий чорнобривій? (двічі)

Там твій милий ранєн лежит, (двічі)
Там твій милий ранєн лежит, правой ручкой шаблю держе. (двічі)

А лєвою воду носе, (двічі)
А лєвою воду носе, товариша свого просе. (двічі)

Ти, товаришу, мій брате, (двічі)
Ти, товаришу, мій брате, напиши письмо до хати. (двічі)

(Ой рад би я написати, (двічі)
Ой рад би я написати, так не вмію я читати. (двічі)

Возьми, мати, піску жменю, (двічі)
Возьми, мати, піску жменю та посій же на каменю. (двічі)

Як той пісок з камня зійде, (двічі),
Як твой пісок з камня зійде, то твій синок з войни прийде. (двічі)

Нема піску, нема сходу, (двічі)
Нема піску, нема сходу, нема сина із походу. (двічі)

Ой тихий Дунай, ой тихий Дунай, бережки розносе,
Та й молоденький та й новобранчик полковника про(се).

“Ой молоденький та полковнику, відпусти додому,
Ой розплакалась та й ростужилась дівчина за мно(ю)!”

“Ой нехай плаче та нехай туже, вона й перетуже,
Ой молоденький та й новобранчик три года отслу(же)”.

Ой служив, служив та й новобранчик та й став помирати,
Ой перед смертю своєю став дівку бажа(ти).

Ой умер, умер новобранчик у неділю вранці,
Та й положили ой новобранця в казармі на ла(вці).

Ой його несуть та й коня ведуть, кінь голівку клонить,
Ой молодая ж ой дівчинонька білі ручки ло(мить).

Ой не ламай же, та й дівчинонько, мизинного пальця,
Та й уже тобі та й не любити такого краса(вця).

Драгун коня ох сідлає, й а,
Та й у похід он вʼїзжає.

Гей, гей, спадхвилю я,
Спадхвилю, яблунька,
Направилю, перевилю,
Протихвилю, наяхвилю,
Штрахвилю, нахвилю,
Фелімон, наляж, приляж,
Приклонилася,
Гей-гей, вона прилягла!

Та й у похід он вʼїзжає,
Ой товаришу наказ дає.

Гей, гей, спадхвилю я,
Спадхвилю, яблунька,
Направилю, перевилю,
Протихвилю, наяхвилю,
Штрахвилю, нахвилю,
Фелімон, наляж, приляж,
Приклонилася,
Гей-гей, вона прилягла!

Та перекажи дівчинці,
Ой що в червоній юбчинці.

Гей, гей, спадхвилю я,
Спадхвилю, яблунька,
Направилю, перевилю,
Протихвилю, наяхвилю,
Штрахвилю, нахвилю,
Фелімон, наляж, приляж,
Приклонилася,
Гей-гей, вона прилягла!

Та й нехай вона мене не жде,
Та нехай собі заміж іде.

Гей, гей, спадхвилю я,
Спадхвилю, яблунька,
Направилю, перевилю,
Протихвилю, наяхвилю,
Штрахвилю, нахвилю,
Фелімон, наляж, приляж,
Приклонилася,
Гей-гей, вона прилягла!

Ой там за горами, там б’ють барабани,
Там б’ють барабани, громко, громко вибивають. (двічі)

Там б’ють барабани, громко, громко вибивають,
Маладих ребят в солдат, в солдат виряжають. (двічі)

За багатим сином плаче вся родина,
А за сиротою моло-, молода дівчина. (двічі)

За багатим сином батько й мати плаче,
А за сиротою чорний, чорний ворон кряче. (двічі)

Ой там за горами мітьолици в’ються,
Мітьолици в’ються, морози тріщать.

Ой там же мой милой, драгун чорнобривой
Бйоться з їпонцем за вєру свою.

Хотіли їпонці, щоб наші солдати,
К іхнєму(?) престолу служить подийшли.

А наші салдати всі в Бога вмавляли
За руську державу, за крест золотой.

Хотіли їпонці, шоб наші солдати…

Та й колись була ой розкіш воля,
А тепер стала ой неволенька.

Та тепер стала неволенька,
Та й болить серце й головонька.

Та йдуть полки ой побіля хати,
Та й беруть брата ой у солдати.

Та й беруть брата у солдати,
А за ним плаче батько й мати.

Три сестриці жалібниці,
Одна іде, коня веде

Друга іде, сідло несе,
Третя іде, слізно плаче

"Ой ти братіку наш, ти один у нас,
Коли ж ти прийдеш у гості до нас?"

"Піди, сестро, до Дунаю,
Возьми, сестро, піску в жменю скраю.
І посієш на каменю.

Як на камені пісок зійде,
Тоді ваш брат у гості прийде".

Нема піску та немає сходу,
Немає брата із походу.

Ой тихий Дунай, ой тихий Дунай та й бережечки зносе же,
Та й молоденький ой да новобранчик полковничка про(се).

Ой полковника просе же,
Та й пусти, пусти, ой да полковничку, із полка й додо(му).

А й із полка додому же,
Та й розплакалась, ой да розридалася дівчина за мно(ю).

Ой дівчина за мною же,
Та й нехай плаче, ой нехай плаче, нехай вона ту(же).

Ой за горой, ой та й за крутою,
Живуть лю-, ой і живуть люде, ой да же слободо(ю).

Ой то ж не люде, ой то ж сапостате,
Взяли же бра-, ой взяли брата ой, да же й у салда(ти).

Ой да взяли брата та й у салдати,
Та й ніко-, ой да й нікому ой, да же й оплака(ти).

(Ой да й ти, дівчино, да моє серце,
Сховай ме-, ой да сховай мене ой, хоч під ряде(нце).

Ой да й ти, дівчино, да моя душко,
Сховай ме-, ой да сховай мене ой, хоч під поду(шку).)

Ой по горі, по горі жи й, та чабан вівці ганяє жи,
Ох, йох, йо-хо-хо жи й, та чабан вівці ганяє.

Та чабан вівці ганяє жи, та на могилу звертає жи,
Ох, йох, йо-хо-хо жи й, та на могилу звертає.

Стоїть дубик зелененький, ніхто його й не зрубав,
Під тим дубом зелененьким козак дівку вговоряв.

Вговоряв він, умовляв він, поки так він з ума звів,
З ума звів він, на коня сів, сказав: «Дівчино, прощай!

Прощай, дівко, прощай красна, прощай, розочка моя!»
А дєвчонкє стидно стало, стала плакать і ридать.
…...
«Як вернуся я з походу, возьму замуж за сібʼя!»