Digital archive of folklore

Летіла сорока з подолу,
Звалила решето додолу.

Час вам, дівчата, додому,
Парити свиням полову.

Поки дівчата добігли,
Хлопці полову поїли.

А ви, дівчата, у комірку,
Пийте з панами горілку.

А ви, хлоп’ята у хлівець,
Пийте свинячий воронець.

Ой у полі, ой три до-, та три доріженьки різно,
Ходив козак ой до дів-, та до дівчини да пізно.

Та й не ходи, ой коза-, та козаче й до мене,
Бо буде слава ой на те-, та на тебе й на мене.

Ще й на твого ой коня, та коня ж вороного,
Ще й на тебе ой парня, ой парня же молодого.

А я слави та й повіки, ой повік я й не боюся,
З ким я люблюся, ой не на-, та й не наговорюся.

Ой упав сніжок, та й на бережок,
Та й взявся водою.
Ой лучче би було, ой та й дівчиною,
Чим тепер удовою.

Чим тепер удовою,
Ой походжено, гей та й поброджено,
Ой коло моря кіньми.

Коло моря кіньми,
Ой то ж не кіньми, гей, та й то ж не кіньми,
А журавочка з дітьми.

Журавочка з дітьми,
Та й журав грає, гей, та й журав грає,
А журавочка скаче.

Журавочка скаче,
Ой дурна дівка, ой, та й не розумна,
Що за козаком плаче.

(За козаком плаче,
Та й не плач дівка, не плач, Оля,
Бо така твоя доля.

Та й не плач, дівка, не плач красна,
Бо така ти нещасна.)

Туман танчок виводив. (двічі)

Що виведе та й стане. (двічі)

На дівочок погляне. (двічі)

Чи всі дівки у танку? (двічі)

А де взявся сірій вовк,
Та розігнав весь танок.

Що дівчатам шапку зняв. (двічі)

А хлопʼятам хвіст задрав. (двічі)

А хлопʼята за кійки,
Давай, вовче, ягідки.

Чи солодкіх огірків. (двічі)

Ой похожено ей, та й поброжено да,
Ой коло, ой коло моря й кіньми.

Коло моря кіньми,
Ой то ж не кіньми, ей, та то й не кіньми да,
То жура-, ой журавочка з дітьми.

Журавонька з дітьми,
Та й журав грає, ей, та й журав грає да,
Ой жура-, ой журавочка скаче.

Журавонька скаче,
Ой дурна й дівка, ей, та й не розумна да,
Шо за ко-, ой за козаком плаче.

(Ой не плач, дівко, не плач, красна,
Бо ти така нещасна.

Ой не плач, дівко, не плач, Оля,
Така твоя доля.)

Та й не жаль мені та й ні на кого,
Та тільки й жаль мені да ой на й отця свого.

На отця мого та й на рідного,
Що оженив мене, малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, нерозумного.

Та й узяв жінку не до любови,
Не до любови, не до розмови.

Ні снопа зв’язать ні слова сказать,
Як сніп зв’яже – він розв’яжеться,
Як слово скаже – помиляється.

(А вона й каже)

"Не смійсь, не смійсь, бо й ти сам такий,
Ні грабель зробить, ні коси набить.

Граблі зробиш – поламаються,
А косу наб’єш – теліпається.

Зійди ж, зійди, ой ти, місяцю ясний,
Ти місяцю да ясний, ой вечірня й зоря.

Прийди жи, прийди, ой привдалой молодчик,
Привдалой молодчик ой на ноч до міня.

Та й шоб жи наша ой любов дорогая,
Любов дорогая ой вірніша й була.

А в неділю, у неділю раненько,
В неділю раненько усі ж звони ревуть.

Та вже жи мого, ой парня молодого,
Парня ж молодого ой до вінця ведуть.

А за ним же ой отець, стара й мати,
Отець, стара ж мати ой побиваються.

Вийшла жи дівка, ой за нові ворота,
За нові ворота, ой насміхається.

(«Було б тобі, привдалой молодчик,
Водички не пить!

Було б тобі, привдалой молодчик,
Нас трьох не любить!»

Булоб тобі, привдалой молодчик,
Одну з трьох знати.

А тепер тобі, привдалой молодчик,
У землі погибати!")

Калина-малина ні сладка, ні горька,
Ой там заплакала армєйская жонка. (двічі)

Ой там заплакала, та ще й заридала,
Любила й кохала - в армію віддала. (двічі)

В армію віддала під город Варшаву,
Під город Варшаву, де бʼють барабани. (двічі)

Вони бʼють, бʼють, бʼють, та ше й вибивають,
Молодих реб'ятішок в солдат виряжають. (двічі)

За багатим сином батько й мати плаче,
А за сиротою чорний ворон кряче. (двічі)

За багатим сином лєнти-банти вʼються,
За бідного сина дрібні сльози ллються.(двічі)

Колихала мати сина,
Та й думала – добрій буде,
Він удався ледащина,
Превелика пʼяничина,
Додому йде – неньку лає,
Із дому – прогнаняє,
«Іди, нене, геть від мене,
Будуть, нене, гості в мене,
У каптанах та в жупанах,
А ти, ненько, в сірячині,
У латаній запашчині!»
Пішла ненька хиляючи,
По-під тинню валяючи,
Де хатонька новесенька,
Там дитинка манесенька,
Буду хатку натопляти,
Дитя мале колихати.

Ой Боже, Боже з такою й годиною,
Прокляла мати малою й дитиною же,

Ой прокляла мати малою й дитино(ю).
Ой чи й прокляла, чи така вродилася,

Ой нема того дня, шо б я не журилася же,
Ой нема ж того дня, шо б я не журила(ся).

Нема того дня, та тієї минуточки,
Ой шоб я пожила жи хоч трошки й за шуточки,

Ой шоб я пожила ж хоч трошки й за шуточки.
(Ой нема того дня, шоб не плакали мої карі очі,
……)

Ой Введення, нарождення,
Божого сина.

Божого сина,
Спородила,
Діва Марія.

Діва Марія,
Спородивши, Боже дитя,
Анголам дала.

Анголам дала,
Прилетіло два анголи,
З небес летячи.

З небес летячи,
Прилетіли і сказали:
— Не бійся, Діво.

— Не бійсь, Діво,
Не бійсь, Марійо,
Це ангольський глас!

(Стоїть древо зеленеє, золоті віти,
На ті віти любуються маненькі діти,
Не так діти, не так малі – царі та пани).

Ой ні хмариться, та й ні годиниться,
Ой рубай дерево, та й куда хилиться.

Рубай дерево, куда хилиться,
Та віддай дочечку, та й куда прийдеться.

Та хоть за старого, хоть за малого,
За козаченька же ой розудалого.

Та за старим жити – тіло сушити,
А за молодчиком – ой розкошувати.

Ой рано сонце сходить, а пізно заходе,
Що жонатий розпроклятий до дівчини хо(де). (двічі)

Ой не ходи ти до мене, та вбий свою жінку,
Тоді прийдеш ти до мене й на всю тьомну ні(чку). (двічі)

Як прийшов же він додому, начав жінку бити,
Його жінка, як голубка, начала проси(ти). (двічі)

«Не бий мене, мій миленький, я ще ж молоденька,
Подивися й у колиску, дитина й мане(нька)». (двічі)

Та й колись була ой розкіш воля,
А тепер стала ой неволенька.

Та тепер стала неволенька,
Та й болить серце й головонька.

Та йдуть полки ой побіля хати,
Та й беруть брата ой у солдати.

Та й беруть брата у солдати,
А за ним плаче батько й мати.

Три сестриці жалібниці,
Одна іде, коня веде

Друга іде, сідло несе,
Третя іде, слізно плаче

"Ой ти братіку наш, ти один у нас,
Коли ж ти прийдеш у гості до нас?"

"Піди, сестро, до Дунаю,
Возьми, сестро, піску в жменю скраю.
І посієш на каменю.

Як на камені пісок зійде,
Тоді ваш брат у гості прийде".

Нема піску та немає сходу,
Немає брата із походу.

Та понад садом, садом дорожка лежала,
Гей, гей, гей, дорожка лежала, дівчьонка сижала,
Гей-ну, сижала.

Та каляска біжала, дівчьонка сижала,
Гей, гей, гей, каляска біжала, дівчьонка сижала,
Гей-ну, сижала.

Ой нанеси, Боже, кого люблю дуже,
Гей, гей, гей, та й нанеси ж, Боже, кого люблю дуже,
Гей, люблю дуже.

Та кого ненавижу, з тим вечір просижу,
Гей, гей, гей, кого ненавижу, з тим вечір просижу,
Гей-ну, просижу.

А младенець-первенець,
А на діво родився,
Божею благодаттю,
Весь мир возвеселився.

А анголи, анхарголи,
Велікому ж та царю,
От земли, от ізбранних,
Торжество і свободу.

Ірод царство послав,
Велів Христа згубити,
Во граді Вихліємі,
Всєх младєнцов погубити.

Чотирнадцять тисяч,
Младєнцов погубили,
Вони сєбє за ето,
Вєчную муку преобріли.

А Сус Хрисос родився,
І в яслєц положився,
Спасає род человєка,
Нас отнині й до віка.

Від поля до поля виросла тополя,
Та й скажи, дівчино, коли будеш моя? (двічі)

Пощитай, козаче, всі зорі на небі,
Як перещитаєш, вийду ж я за тебе. (двічі)

Ой як тяжко, важко ці зорі щитати,
А ще тяжче, важче ой любов забувати. (двічі)

Козак полем їде, під ним кінь басує,
Підійди, дівчино, з коня поцелую. (двічі)

( ...бачив таку любов мати,
Щоб вірну дівчину з коня цілувати?)

Ой дивнеє нарождення,
Божого сина.

Божого сина,
Одна його спородила,
Діва Марія.

Діва Марія,
Спородивши Боже дитя,
Анголам дала.

Анголам дала,
Як летіло два анголи,
З небес летючи.

З небес летючи,
Як летіли та й співали:
— Не бійся, Діво!

— Не бійся, Діво,
Не бійсь, Діво, не бійсь, Марійо,
Це ангольський глас.

Це ангольський глас,
Приймай дитя народження,
На руки при нас,
На ручки при нас.

(Стоїть древо зеленеє, золоті віти,
На ті віти любуються маненькі діти,
Не так діти, не так малі – царі та пани).

Ой сини ж мої, сини мої, сини, соловейки,
Чом ми батька не кидали, як були мане(ньки)?

Стали підростати, стали покидати,
А хто ж мене, старенького, буде гудува(ти)?

Дочки мої, дочки, дочки мої, пави,
Чом ми батька не кидали, як падали з ла(ви)?

Стали підростати, стали покидати,
А хто ж мене, старенького, буде обперати?

Як приїхав мій миленький з поля ж,
Та й привязав коня ж ой коня й до калона.

Прив’язав коня до калона,
Та й сам заплакав ой край коника стоя.

Край коника стоя,
Та й нещаслива нам коню дорога ж,
Та й лежить мила больна, нездорова.

"Та продай, милий, коня вороного же,
Та й набери, милий, полотна лляного.

Поший, милий, додільну сорочку,
Та сховай мене в вишневім садочку.

Та викопай, милий, глибокую яму,
Ой сховай мене, як рідную маму.

Та посади, милий, червону калину!"
Ой на калині сизий ворон кряче.

(На калині сизий ворон кряче,
А на Вкраїні сиротина плаче.

"Та виломи, милий, із калини квітку,
І забав, забав, маленьку сирітку".

Другу неділю шось по садочку ходе,
Другу милу за рученьку воде.

(А вона питає)

"Що ж це, милий, що ж це за могила,
Що я об ню білу ножку збила?"

"Та це ж, мила, тая могила,
Де схована моя перва мила!"

"Було б тобі, милий, коня не продавати,
Було б тобі, милий, полотна не брати.

Було б тобі, милий, в саду не ховати,
Було б тобі, милий, за садом сховати

"Ой добре ж, мила, шо так зговорила,
Тепер буду знати, як другу ховати!"