Digital archive of folklore

Понад садом, садом та пшениченька ланом,
Та пшениченька ланом,
Горою, горою овес.

Горою овес,
Да не по правді козаче, не по правді, соколе,
Зі мною, зі мною живеш.

Зі мною живеш,
Да як вечір настане, а як вечір настане,
До другої, до другої йдеш.

До другої йдеш,
Да мені молоденькій, а мені молоденькій,
Жалю, жалю завдаєш.

Понад садом, садом та пшениченька ланом,
Та пшениченька ланом,
Горою, горою овес.

Ой, усі зорі піднялися, ой, а місяць підбився,
Ой, усі хлопці на вулиці, ой, а мій опізнився,
Ой, усі хлопці на вулиці, ой, а мій опізни(вся).

Ой, чого, чого запізнився, ой, що дома немає,
Ой, в чистому полі край Дунаю, ой, коня напуває,
Ой, в чистому полі край Дунаю, ой, коня ж напу(ває).

Ой, а кінь ірже й води не п’є, та й дороженьку ж чує,
Ой, десь мій милий, чорнобривий, ой, з другою й ночує,
Ой, десь мій милий, чорнобривий, ой, з другою й но(чує).

Ой, ночуй, ночуй, розсукин син, ой, ночуй, обнімайся,
Ой, а до мене молодої, ой, повік не являйся,
Ой, а до мене молодої, ой, повік не явля(йся).

Туман яром по долині,
Туман яром по долині,
Широкий лист на калині,
Широкий лист на кали(ні).

А ще ширший на дубочку,
А ще ширший на дубочку,
Кличе голуб голубочку,
Кличе голуб голубо(чку).

А він кличе та й не свою,
А він кличе та й не свою,
Прийди, серце, поцелую,
Прийди, серце, поцелую.

Нащо чужу цілувати?
Нащо чужу цілувати?
Своїй жалю завдавати,
Своїй жалю завдавати.

Гиля, гиля, білі гуси, стежечкою до води,
Прошу тебе, мій миленький, до другої не ходи. (двічі)

А як будеш, мій миленький, до другої ходити,
Перестануть ясен місяць і зіроньки світити. (двічі)

Як звʼязали білі ручки, кругом столу обвели,
Молодую дівчиноньку дрібні сльози облили. (двічі)

Ой попід нашим садом та й пшениченька ланом,
Ой горою й овес.

Горою овес,
Ой не по правді, милий, й милий, чорнобривий,
Ой зо мною живеш.

Зо мною живеш,
Ой як прийде той вечір, ой вечір, вечірочок,
Ой до другої йдеш.

До другої йдеш,
Та й до мене стиха, помаленьку,
Голос подаєш.

А в неділю вранці, ще сонце не сходе,
А вже ж мій миленький, ой, по казармі ходе.(двічі)

По казармі ходе, в руках саблю носе,
В руках саблю носе, ой, командіра просе. (двічі)

"Командіре, брате, відпусти додому,
Спокинув дівчину, ой, не вручив нікому". (двічі)

"Відпускаю тебе, тільки не самого,
Звелю осідлати, ой, коня вороного. (двічі)

Коня вороного, золоте сідельце,
Поїзжай додому, ой, розвселяй серце!" (двічі)

Їде Ваня, їде же, їде, двір минає,
Стоїть дівчинонька, ой, слізоньки втирає. (двічі)

"Ой чого ж ти їдеш, чого двір минаєш?
Я ж твоя кохана, ой, хіба ж ти не знаєш?" (двічі)

"Якби ж ти, кохана же, ти б мене кохала,
Я за гору скрився, ой, ти сина придбала!" (двічі)

"Не сама ж я дбала, дбали ми з тобою,
Хіба ж ти забувся, ой, як гуляв зі мною? (двічі)

Як гуляв зі мною, в саду під вербою,
В саду під вербою, ой, як стояв зі мною?! (двічі)

Ой у полі жито стелиться низенько,
Добре тому жити, що любов близень(ко). (двічі)

А я жито вижну та ще й поламаю,
Я сваю кохану здалека й узна(ю). (двічі)

А моя кахана в зеленім садочку,
Сірим конем грає ще й по халадо(чку). (двічі)

Ще й по халадочку, мальована бричка,
Люблять мене хлопці, що я невели(чка). (двічі)

Ой я невеличка та ще й небагата,
В мене кавалєрів всігда повна ха(та). (двічі)

Та всігда повна хата та ще й повні сіни,
В мене кавалєри завсіда красі(ві). (двічі)

Було в вдови дві дочки, (двічі)
Обидві як зірочки.

Старша меньшу питає, (двічі)
Кого ж вона кохає?

Старша меншій відмовля, (двічі)
Що кохає Василя.

Ходьом, сестро, до броду, (двічі)
Подивімось на воду.

Подивімось у воду, (двічі)
Котра краща на вроду.

Старша меншу попхнула, (двічі)
Та й на море гукнула.

Пливи, сестро, потопай, (двічі)
Про кохання забувай.

Чогось мені тяжко-важко
Мабуть скоро я помру, ей,
Ой підіть же, приведіте,
Кого вірно я люблю.

Кого ж вірно я люблю, ей,
Люблю молодого парня, ех і,
Шо кудрява голова.

Шо й кудрява голова, ей,
Шо кудрява-кучерява, ех і,
В його кудрі в три ряда.

В його кудрі у три ряда, ей,
Розчешу я свої кудрі, ех і,
До дівчини я піду.

До дівчини я піду, ей,
Пошов би я до дівчини, ех і,
Так не знаю де живе.

Так не знаю де живе, ей,
Попрошу я товариша, ех і,
Нехай мене одведе.

Нехай мене й одведе, ей,
А товариш краще й мене, ех і,
Він дівчину одіб’є.

Та й усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізни(вся).

Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізнився,
Та ой чого він опізнився? Та й що дома нема(є).

Та й що дома немає,
Та в чистім полі край Дунаю та й коня напува(є).

Та й в чистім полі край Дунаю та й коня напуває,
Та а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чу(є).

Та й а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чує,
Та десь мій милий чорнобривий та й з другою ночу(є).

Як приїхав мій милой з похода,
Та й прив'язав коня й до колони.

Та й прив'язав коня до колони,
Сам заплакав край коника своєго.

Сам заплакав край коника своєго,
Рознещасна голівонька моя.

Рознещасна голівонька моя,
Засватана дівчинонька моя.

Туман яром по долині, (двічі)
Широкий лист на калині. (двічі)

А ще ширший на дубочку, (двічі)
Кличе голуб голубочку. (двічі)

Хоч не свою, дак чужую: (двічі)
– Прийди, серце, поцілую. (двічі)

Ой коли ж той вечор та й повечоріє,
Коли ж мій миленький та й до мене прийде?

Коли ж мій миленький та й до мене прийде,
Ой хоч не до мене, до моєї хати.

Ой хоч не до мене, до моєї хати,
До того віконця, де спати лягати.

Спатоньки лягала, правдоньку питала,
Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?

Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
Та й неправду кажеш, ще й не признаєшся.

Ой чиї ж то й а сірії воли по горам ходили?

По горам ходили жи,
Ой це ж того й а козаченька, що ми втрьох любили.

Що ми втрьох любили жи,
Ой первая й а полюбила – кальцо падарила.

Кальцо падарила жи,
Ой другая як полюбила – бєлу постєль слала.

Бєлу постєль слала жи,
Ой третяя як полюбила – та й причарувала.

Та й причарувала жи,
Чаруй, чаруй, й а ручкі-ножкі, ще й карії очі.

Ше й карії очкі жи,
Щоб не ходив я до дівчини темнесенькій ночі.

Ходила, блудила по зельоному саду,
Щипала й ламала сад зельоной, виноград.

Щипала ж, ламала сад зельоной, виноград,
Кидала й бросала миленькому на кровать.

Ой кидала ж, бросала миленькому й на кровать,
Чи спиш ти, мой милой, ой чи так ти ж лежиш?

Ой чи ти ж милий спиш, ой чи так ти лежиш?
Задумав жениться, а мене бросаєш?

Ой задумав жениться, а мене бросаєш?
Женись, Бог з тобою, та бери кого хоч.

Ой женись, Бог з тобою, ой бери кого хоч,
Берьош ти красиву, та й не краще й од міня.

Ой берьош ти красиву, ой не краще й од міня,
Берьош ти багату, не багаче й од міня.

Понад садом, садом та пшениченка ланом,
Та пшениченка ланом, горою овес.

Горою овес, та не по правді, козаче,
Не по правді, соколе, зо мною живеш.

Зо мною живеш, а як вечір настане,
А як вечір настане, до другої йдеш.

До другої йдеш, а мені молоденькій,
А мені молоденькій жалю ой завдаєш.

Ой коли той вечір та й повечоріє,
Коли мій миленький та й до мене прийде?

Ой хоч не до мене, до моєї хати,
До того віконця, де спати лягати.

Спатоньки лягала, правдоньки питала,
Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?

Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
До другої ходиш, та й не признаєсся.

І ходити буду, і любити буду,
По правді признаюсь, сватати не буду.

Єсть у мене жінка, ще й діточок двоє,
Ще й діточок двоє, похожі на мене.

Ще й діточко двоє, чорнові обоє,
Ріжуть моє серце на четверо двоє.

Ой орав мій миленький од льоду до льоду,
Та й виорав мій миленький облуг на квасо(лю).

Посадила квасоленьку та їду додому,
Заглянула у шиночок, а милий з кумо(ю).

Хіба ж тобі, кума моя, нема дома діла,
Шо ти з моїм чоловіком в шиночку засі(ла).

Приходжу я до дому, в мене в печі дрова,
Сюди-туди повернулась — вечеря гото(ва).

Насипала вечеряти, положила ложки,
Сама сіла вечеряти, поплакала тро(шки).

Ой мне мамаша эх и говорила,
Зачем ти дочь родна?

Зачем ты дочь родна,
Сама млада ех и про то знала,
Й у кого я влю-, ох и влюблена.

У кого я влюблена,
Ой люблю дружка, эх да милого,
Люблю я всей, ох и да душой.

Люблю я всей душой,
А вон такой ох и да ревнивой,
Смеётся на-, ох и надо мной.

Смеётся надо мной,
Не смейся ох над.....
Не смейся на-, ох и надо мной.

Не смейся надо мной,
Господь тебя ох и да накажет,
Ревнивою ох и да женой.

Туман поле, ой туман поле покриває,
Ой мати ж дочку, ой про жизню пита(є).

Спитай мати, ой спитай мати, ой сірого вутяти,
Ой сіре ж вуття, ой на морі ж ночу(є).

Сіре ж вуття, ой сіре вуття, ой на морі ж ночує,
А воно ж моє ой все горенько чу(є).

Перве ж горе, ой перве горе, ой свекруха лихая,
А друге горе, ой дитина ж мала(я).

Друге ж горе, ой дитина аж малая,
А третє горе, ой мой милой ревни(вий).

Сам поїхав, ой сам поїхав, ой у поле орати,
А мене узяв ой волів поганя(ти).

Ой гей воли, ой, ой гей круторогі,
Та ой пропало ж, ой личко й чорні бро(ви).

Ой гей воли, ой гей всі половії,
Та ой пропали ж ой літа і молоді(ї).